Глава 4

ЛЕОН

Оглядаюся на свого радника, а він, увійшовши, великими очима дивиться то на мене, то на дівчину.

— Ну, що ви домовилися? Можемо йти? — нетерпляче питає він. — Леоне, час піджимає, — глянувши на годинник, нагадує.

Я шалено нервую. Мовчання дівчини напружує. Та й знаю я, що час тисне конкретно.

— Матвію, ми іще не домовилися. Але зателефонуй організаторці, хай щось вигадає та попередить про незначну затримку нареченої. Пробки... Хай вигадує, що хоче.

Ловлю на собі наляканий погляд білявого дівчиська і знову звертаюся до свого радника.

— Матвію, залиш нас, будь ласка! А вірніше, зачекай за дверима.

Він лише згідно киває та за секунди залишає нас з дівчиною наодинці. А я одразу звертаюся до неї.

— Має, мені дуже потрібна ваша допомога. І якщо на те немає вагомих причин, не відмовте мені.

Білявка нервово ковтає і відступає на крок від мене.

— У мене купа причин, Леоне Ізяславовичу, — стурбовано починає вона. — В мене через годину починаються робочі години на роботі, і найважливіший аргумент, — я у стосунках. У мене є молодий чоловік, і я не можу так з ним вчинити. Навіть якщо я погоджуся на фіктивний шлюб з вами, це все одно виглядатиме підло стосовно нього. Погодьтеся, цього не зрозуміє ніхто.

Набираю повні легені повітря. Дівчина має рацію. Я цілком погоджуюся з нею, але вона мій єдиний шанс. І я не можу його упустити.

— Має, я все розумію, але прошу, зрозумійте мене. Ви мій порятунок. Бо навіть якщо хтось інший погодиться підіграти мені, то на це потрібен час. Зачіска, макіяж, підбір сукні — це все займе часу до вечора. А в мене вже пішов зворотній відлік...

Дівчина нервово ходить туди-сюди, а тоді, зупинившись навпроти, заглядає в мої очі, своїми сірими красивими очима.

— Ви хоч усвідомлюєте, які наслідки може мати ця гра для мене? Якщо хтось дізнається...

— Має, я вам обіцяю, ніхто не дізнається, — запевняю, перебивши її. Хоча насправді не певен в цьому. Бо якщо блогери рознюхають правду, то зчинять ще той скандал. Але я переконаний, що зможу це контролювати. — Має, благаю вас. Мої люди все владнають у вас на роботі. Ви нічим не перейматиметеся.

— Не владнають, Леоне Ізяславовичу, — холодно та невдоволено заперечує красуня.

— Чому ні? — нервую.

— Тому, що це наш з мамою ресторан, — випалює вона.

Я не знаю, як її іще просити. І після почутого пропонувати оплатити її послуги безглуздо, але інших ідей у мене немає.

— Має, я готовий заплатити за ваші послуги як моделі таку ціну, яку назвете. І якщо навіть почнеться якийсь рух стосовно нашого весілля, то все впишемо, що це була фотосесія. Це ж логічно. Ви ж підробляєте моделлю?!

Повисає напружена пауза. Дівчина великими очима дивиться на мене кілька хвилин, наче все прораховує. І моє серце в цей час уповільнює ритм. Надія гасне з кожною секундою. Хоч я не налаштований відступати, але й як діяти не знаю. Ситуація, в якій я опинився, просто трешова.

— Окей! Я згодна. Але мої послуги коштуватимуть мільйон доларів.

Раптом випалює вона, чим заганяє мене в ступор. Схоже, цей милий янгол має душу диявола.

— Скільки? — приголомшено перепитую.

— Ви почули, — холодно кидає вона і, заклавши руки на грудях, додає. — У вас п’ять хвилин на роздуми. Бо довше я чекати не можу.

В мене шок. Але я розумію, що іншого виходу у мене немає.