Розділ 24.1

Артем сидів у своєму кабінеті, дивлячись на безлад на столі. Робочі документи були розкидані, але він не міг зосередитись на них. Його думки були зосереджені на іншому — на Мії. Те, що він мав зробити, не давало йому спокою, і він відчував, як кожна хвилина тягне його до цього рішення, яке він все-таки мав ухвалити. Тепер, коли серце було остаточно вирішене, і він обрав Сандру, йому більше не було куди ховатися від реальності.

Мія була важливою частиною його життя, частиною, з якою він розділяв свої ночі, свої емоції, навіть свій час на роботі. Вона була для нього чимось більше, ніж просто секретаркою, і він не міг заперечувати, що між ними були моменти пристрасті, розуміння, навіть ніжності. Але все це стало пасткою, і він не міг більше жити в брехні.

Він зрозумів, що Сандра була його справжнім вибором, і це не мало значення, як важко йому було це визнати. Він вже давно вирішив, що хоче залишити своє минуле позаду. Більше не буде цієї фальшивої гри з Мією, більше не буде нічого, що відвертає його від того, що справді важливо. Він не міг жити з двома жінками одночасно — це не було чесно ані перед нею, ані перед собою.

Артем підняв слухавку телефону і набрав номер Мії. Він чув, як довго вона не відповідає, а потім, нарешті, її голос прокотився через трубку:

— Алло?

— Мія, — його голос був твердим, хоча серце билося швидше, ніж він очікував. — Мені потрібно поговорити з тобою.

— Що сталося? — її голос був спокійним, але відчувався холод. Мія завжди була хитрою, але зараз, коли він уже розумів, що це не її звичайний тон, йому стало важко дихати. Вона чула в ньому щось інше.

— Я вирішив... я не можу більше так жити, — він затнувся на мить, розуміючи, як важко йому це сказати. — Я вибираю Сандру.

Тиша. Відчувалася її лють, її розчарування. Мія, яка завжди була вперта і впливова, почала розуміти, куди все йде. Але в її голосі не було сліз, лише холодна злість.

— Ти серйозно? — її слова були сповнені іронії. — Ти, з усім своїм розумом і всіма своїми планами, вибираєш Сандру? Ту, що була твоєю пішачкою? Ту, яка просто не бачила, що ти був з нею тільки заради вигоди? І тепер ти хочеш піти від мене, бо тобі захотілося вибрати її?

Артем відчув, як щось в його душі обірвалося. Йому боліло, що Мія так його розуміє, але він не міг більше жити у брехні.

— Я люблю її, Міє, і я не можу цього ігнорувати. Вибір був зроблений, і я розумію, що тобі боляче, але я не можу цього змінити.

Мія почала сміятися, але її сміх був схожий на те, як сміється людина, що вже втратила останню надію.

— Ти думаєш, що це правильний вибір? Що ти отримаєш від неї? Ти не зможеш залишити все позаду, Артем! Ти не зможеш бути з нею, не вийшовши з того світу, що я тобі допомогла створити. Ти ж сам знаєш, що неможливо повернутися назад.

Артем закрив очі, не бажаючи чути її слова, але вони все одно проникали в його свідомість. Він розумів, що Мія була права в деяких речах. Можливо, він не міг повністю відійти від свого минулого. Але це не мало значення. Він більше не хотів бути частиною цього життя.

— Я не буду більше цього робити. Я не буду частиною твоїх ігор і маніпуляцій. Міє, це кінець.

Тиша знову огорнула їх розмову. Через кілька секунд Мія заговорила знову, її голос тепер був твердим і холодним.

— Ти зробив свій вибір, Артем. І я теж зроблю свій. Ти мене більше не побачиш.

Він відчув, як її слова пронизують його, як куля, що влучає в серце. Але він був готовий. Мія була частиною його життя, яка давно мала залишити його. Це було важко, але правильне рішення.

— Ти звільняєшся з роботи, так? — запитав Артем, відчуваючи, як його слова вислизають із уст. Він знав, що це все, і все ж не міг не спитати.

— Так, — її відповідь була короткою і беземоційною. — Я забираю все, що моє, і більше не залишаюсь в цьому місті. Ти не зможеш мене змусити повернутися.

Артем відчув, як важкість, яка тискала на його груди, стала ще гіршою. Він не міг повернути час назад. Мія йшла, і він знав, що не можна її втримати.

— Я бажаю тобі щастя, Міє. Сподіваюся, ти знайдеш свій шлях.

Він не чекав відповіді. Він знав, що вона вже пішла. Він залишив слухавку, але не відчував полегшення. Йому було сумно, але це було правильно.

Мія поїхала, і його світ змінився. Вона залишила місто, забравши все, що мала, і залишивши його самотнім перед своїм вибором. Але Артем знав, що його рішення було правильним. Тепер йому залишалося лише одна річ — вирушити вперед, до того життя, яке він обрав, і бути з тією, кого любив. І хоча Мія мала рацію в багатьох речах, Артем був певен: це був правильний шлях.

Тепер, коли вона зникла, він міг відпустити все, що тримало його на місці. Артем був готовий почати нову главу свого життя — з Сандрою.