Розділ 24

Сандра сиділа в кав’ярні, дивлячись у вікно на осінній дощ. Це місце стало для неї особливим, місцем, де вона колись знайомилась з Дмитром. Тоді все було іншим. Вона була впевнена, що її стосунки з Артемом — лише вигадка, що його жодним чином не можна назвати частиною її справжнього життя. Але тепер усе змінилося, і навіть кав’ярня, яка колись була нейтральною територією, здавалася іншою — наповненою напругою і нез’ясованими почуттями.

Дмитро увійшов до приміщення, і Сандра відчула, як серце зробило невеликий стрибок. Вони вже давно не бачились, і хоча вона ніби була готова до цієї зустрічі, все ж серце не переставало битися сильніше. Дмитро був безсумнівно красивим чоловіком: в його темних очах блищала певність, а рухи — впевненість. Він пішов до її столика, усміхнувшись так, як він завжди усміхався — трохи хитро, трохи з ніжністю. Сандра спробувала посміхнутися у відповідь, але відчула, як важко це дається.

— Привіт, — його голос був приємним, але теплим, і це знову пробудило в її душі спогади.

— Привіт, — відповіла вона, нахиливши голову, вражена його спокоєм. Він завжди був спокійним, а зараз, здавалось, навіть трохи віддаленим.

Сандра помітила, як Дмитро замовив каву, але залишив її не пити, поки не почав говорити. Мабуть, він чекав, щоб все стало на свої місця перед тим, як розпочати важливу розмову.

— Я давно хотів поговорити, — сказав Дмитро, всівшись навпроти неї. Його погляд був серйозним, і це змусило Сандру напружитися. — Ти знаєш, що мої почуття до тебе справжні. Я завжди це відчував. І незважаючи на всі твої ігри з Артемом, я хочу, щоб ти знала: я готовий дати нам шанс.

Сандра вдихнула повітря, намагаючись не здаватися заплутаною. Вона відчула, як у грудях стискається біль. Це було так просто: він просто хотів, щоб вона залишила все позаду і почала нове життя з ним, але її серце не могло того прийняти. Вона знову згадала всі ті миті, коли Артем тримав її за руку, його погляд, його слова, його готовність бути поруч, незважаючи на всі перешкоди.

— Дмитре... — вона зробила паузу, шукаючи слова, які б могли зберегти його гідність, — Ти чудова людина, і я ніколи не відкидатиму твоїх почуттів. Але... це не те, що я можу тобі дати.

Він нахмурив брови, але не переривав її.

— Не так, як ти хочеш? — спитав він, злегка піднявши кутик губ. — Але ти ж сама знаєш, що ваші стосунки з Артемом — це лише формальність.

Сандра відчула, як її серце стискається ще більше. Вона знала, що Дмитро не розуміє, чому вона не може бути з ним, навіть після всього, що він для неї зробив. Але те, що він сказав, було правдою. Її стосунки з Артемом справді починалися як гра, як вигадка, а тепер... тепер це було щось більше.

— Ні, — сказала Сандра, піднявши голову і дивлячись йому в очі. — Це не гра. І це не тільки через Артема. Я просто зрозуміла, що моє серце належить йому. Я не можу бути з тобою, бо моя душа вже в іншому місці.

Дмитро мовчав. Він дивився на неї, а потім повільно відвів погляд, немов шукаючи відповідь на свої власні запитання. Сандра відчула, як від її слів він почав відчувати себе зраненим. Вона бачила, як важко йому було прийняти це, і знала, що в його очах відбивається біль. Але це було необхідно. Вона не могла обирати між ним і Артемом, бо вона вже зробила свій вибір.

— Я розумію, — тихо промовив Дмитро, здавалося, що його слова обірвались на середині. Він був розчарований, але водночас готовий відпустити її. — Якщо твоє серце належить йому, я не буду стояти на твоєму шляху.

Сандра відчула, як її серце розривається від того, що їй довелося сказати ці слова, але вона знала, що це правильно. Вона більше не могла жити у невизначеності, більше не могла вбивати свої справжні почуття. Вона зробила вибір, і цей вибір був не лише про любов, але й про її власну гідність і майбутнє.

— Спасибі тобі, Дмитре. Я бажаю тобі знайти те, що ти шукаєш. Ти заслуговуєш на це, — вона намагалась усміхнутись, але усмішка вийшла смутною.

Він кивнув головою, і навіть не відповів. Він вийшов із кав’ярні, залишаючи Сандру саму. Вона відчула глибокий подих полегшення, але водночас і смуток, бо розуміла, як сильно він переживає. Вона залишилась на місці ще деякий час, намагаючись впоратися з хвилею емоцій.

Сандра не знала, що принесе їй майбутнє з Артемом, але була впевнена в одному: вона вже не могла обирати нічого, крім того, що відчувала. І зараз, після всього, що вона пережила, вона відчула спокій, адже її серце було на своєму місці.

Вона вийшла з кав’ярні, і на вулиці, під дощем, відчула, як важка тінь зникла з її душі. Тепер, коли Дмитро йшов зі своєї дороги, вона могла йти вперед, не озираючись назад.

Сандра зробила свій вибір, і серце вже більше не тягло її в інший бік.