Розділ 23.1

Проміння ранкового сонця тихо пробивалося крізь щілини жалюзі, малюючи м’які світлі лінії на білосніжній постільній білизні. Сандра прокинулась від теплоти, що огортала її з усіх боків — тіло Артема щільно прилягало до її спини, його рука все ще лежала на її талії.

Вона посміхнулась, заплющивши очі. Було дивно… приємно… небезпечно добре.

— Доброго ранку, — прошепотів Артем, його голос хрипкий, низький, злегка сонний. Його губи торкнулись її плеча, а пальці повільно ковзнули по шкірі.

— Доброго, — видихнула вона, намагаючись не втонути знову в тому відчутті, яке він викликав у ній щомиті.

— У тебе є плани на ранок? — запитав він, ніжно торкаючись її губами за вухом.

— Були. Але тепер, здається, всі скасовані, — з усмішкою відповіла вона і повернулась до нього обличчям.

Артем повільно поцілував її. Цей поцілунок був зовсім іншим — не таким, як учора ввечері. Повільний. Глибокий. Без поспіху. Він ніби смакував її.

— Залишайся, — сказав він. — Ще трохи.

Вона хотіла сказати «так», але в цей момент її телефон завібрував десь на тумбі. Артем потягнувся до нього, але Сандра швидше випередила — машинально схопила і поглянула на екран. І завмерла.

"Дмитро: Мені потрібно тебе побачити. Сьогодні. Це важливо."

Серце стислося. Ніби ковток крижаної води.

Артем не відразу побачив, але її реакція була очевидною. Він підняв брову.

— Хто це?

— Ніхто… — почала вона, але в ту ж мить Артем акуратно взяв телефон з її руки й подивився на екран.

Його обличчя змінилося. Погляд став гострим, щелепа напружено стислася.

— Дмитро… той самий "друг"? — холодно промовив він, повертаючи їй телефон. — Чого він хоче?

— Я не знаю, Артеме, — зітхнула вона. — Можливо, просто поговорити.

— І ти підеш?

Її пальці мимоволі стисли край ковдри. Ще вчора вона думала, що не зобов’язана ні перед ким звітувати. Але сьогодні… все було інакше. Він був інакший. Вона — теж.

— Я не знаю, — чесно відповіла вона. — Можливо, так. Я маю зрозуміти…

— Що саме? — його голос став глухим. — Зрозуміти, чи вартий я того, щоб залишитися?

— Ні, — вона глянула йому в очі. — Щоб зрозуміти, чого я хочу насправді.

Артем встав із ліжка, мовчки. В його рухах з’явилася різкість. Він узяв джинси, швидко натягнув сорочку. Його спина — широка, сильна, вперта — здавалася холоднішою, ніж раніше.

— Я думав, ти вже зрозуміла, — кинув він, не дивлячись.

Сандра сиділа на ліжку, огорнувшись ковдрою, і мовчала. Їй хотілося щось сказати, пояснити, але в горлі пересохло.

Вона знала — після цього ранку вибір не уникнути.

Кав’ярня на Подолі була затишною, із дерев’яними меблями та запахом свіжозмеленої арабіки. Сандра сиділа за невеликим столиком біля вікна, нервово крутячи ложечку в капучино. Дмитро запізнювався.

Вона вдягнула світлий тренч і високі підбори — не тому, що хотіла вразити. Просто хотіла почуватися впевненою. А всередині все кипіло.

— Привіт, — голос Дмитра пролунав несподівано, і вона здригнулась. Він сів навпроти, поставив чашку кави перед собою. — Дякую, що прийшла.

— Ти сказав, що це важливо.

— Так, — він втупився в неї, серйозно. — Я не міг більше мовчати. Я шкодую, що відпустив тебе тоді. І не збираюсь робити це ще раз.

Сандра розгублено опустила очі. Вона не очікувала настільки прямого початку.

— Дмитре…

— Сандро, я бачив твої фото. Чув про твій шлюб. Але ти не виглядаєш щасливою. Я все ще відчуваю… що між нами залишилось щось справжнє.

Вона стисла пальці. І саме в ту мить… її телефон завібрував. Знову.
"Артем: Ти все ще з ним?"

Вона зітхнула й прибрала телефон.

— Я не знаю, чи це справжнє. Але я точно знаю, що більше не хочу бути частиною чужої гри.

— А твій чоловік… це гра?

Сандра не встигла відповісти, бо її очі випадково зачепили знайому фігуру за вікном. Високий, у темному пальті, спостерігав із вулиці, з притиснутими в кишенях руками. Артем.

Її серце вистрибнуло з грудей.

— Що сталося? — спитав Дмитро, нахилившись ближче.

— Він тут, — прошепотіла вона. — Він стежить за мною.

Дмитро миттєво обернувся. Артем уже заходив до кав’ярні. Його погляд був крижаним. Хижим. Він ішов, як хижак, що знайшов свою здобич.

— Ну привіт, — промовив він, зупинившись поруч із їхнім столиком. — Як романтична зустріч?

— Артеме, що ти тут робиш?

— Просто захотів випити кави. І бачити, як твій “друг” намагається тебе переконати, що в нього ще є шанс.

— Я не просила тебе приходити, — різко сказала Сандра, встаючи.

— А ти не просила його, щоб він зник, — огризнувся Артем, не зводячи погляду з Дмитра.

Той також піднявся. Атмосфера загострилась. Сандра вловила момент — один крок у бік, і ці двоє можуть влаштувати справжній бій.

— Досить! — вона зробила крок між ними. — Я не належу нікому з вас. Це мій вибір. І я його зроблю, коли буду готова.

На якусь мить запала тиша.

Артем втупився в неї. У його очах — поєднання злості, болю та ревнощів.

— Тоді обирай швидше, — сказав він. — Бо я не звик чекати.

Він розвернувся й пішов, залишивши її посеред кав’ярні, з Дмитром позаду і з серцем, яке билося надто швидко.