Розділ 23

Сандра стояла перед дзеркалом, поправляючи тонку смарагдову сукню з відкритою спиною. Вона ідеально облягала її фігуру, а високий розріз по нозі натякав на небезпеку. Волосся було зібране у легку недбалу зачіску, губи — ягідні, погляд — упевнений.

— Скажи мені, кого ти хочеш вбити цією сукнею? — озвався Артем, щойно побачив її.

Він виглядав стримано, але його очі не могли приховати вогню, що спалахнув у ньому.

— Я ж попереджала, що оберу сукню сама, — вона посміхнулась, проходячи повз нього так, що легенько торкнулась його грудей. — І не моя вина, що в тебе така фантазія.

— Ця фантазія скоро стане реальністю, якщо ти ще трохи так пройдешся, — буркнув він, ховаючи посмішку і одягаючи годинник.

Вечеря проходила в елітному ресторані на даху. Панорамний вид на вечірнє місто, вогні, живий джаз у фоновому режимі. Все мало виглядати красиво. І все було під контролем... до того моменту, поки до столу не підійшов він.

— Вибачте, я трохи запізнився, — пролунав голос Дмитра.

Сандра ледь не впустила келих із вином.

Артем стискав зуби.

— Дмитро Колісник, наш новий інвестор, — сказав партнер Артема, не підозрюючи, як загостриться атмосфера.

— Ми вже зустрічалися, — Дмитро підійшов до Сандри, нахилився і прошепотів на вухо: — І я радий, що доля знову звела нас.

Артем кинув на нього такий погляд, що келих міг би тріснути. Він поклав руку на талію Сандри, демонстративно. Власність. Захист. Воля.

Вона, втім, встигла вичавити чемну посмішку, граючи роль бездоганної дружини.

— Так, ми дійсно перетинались. Але здається, тоді ви не були інвестором.

— Люди змінюються, — Дмитро злегка вкинув цю фразу, поглядаючи на Артема з викликом. — Як і наміри.

Протягом вечора між двома чоловіками точилась холодна, невидима битва. Артем жартував сухо, але гостро. Дмитро — чарівно, але з підтекстом. А Сандра... вона раптом зрозуміла, що їй подобається бути у центрі уваги. Вперше в житті вона не тікала від цього — вона керувала ним.

— Ти наче насолоджуєшся цим, — прошепотів Артем їй на вухо, коли офіціант подав десерт.

— А ти ні? — кинула вона йому, дивлячись просто в очі. — Хіба це не твоя улюблена гра — перевіряти, чи я належу тобі?

— Мені не треба перевіряти. Я знаю.

— Правда? А чому тоді твоя рука тремтить, коли Дмитро торкається моєї руки, передаючи соус?

— Бо я хочу розбити цей соус йому на голову.

Вона посміхнулась. А потім, не зводячи очей з Артема, нахилилась і облизала ложку десерту повільно, ніжно, з тією самою грайливою сексуальністю, яка виводила його з розуму.

Він схопив її за зап’ястя під столом.

— Припини, — прошепотів хрипко. — Ти не уявляєш, як близько я до того, щоб повезти тебе звідси прямо зараз.

— То зроби це.

Вона кинула йому виклик. Погляд гарячий, дихання пришвидшене. Вона більше не боялась його. Вона жадала його. І знала, що він — теж.

За 20 хвилин вони вже були в машині.

Артем мовчав. Сандра — теж. Але між ними панувала напруга, яка не потребувала слів.

Він зупинив машину просто біля її під’їзду. Ні слова. Просто вийшов, обійшов авто і різко відкрив двері з її боку.

— Вийди, — коротко.

Вона вийшла, і він одразу обійняв її, міцно, гаряче, притискаючи до себе так, ніби боявся, що вона щезне. Їхні губи зустрілись у шаленому поцілунку — як у фільмах, як після довгих місяців розлуки. А потім він підняв її на руки і поніс вгору, сходами, не зупиняючись, не пояснюючи.

Двері зачинились за ними з глухим стуком. Артем не вимовив ні слова — його очі говорили замість нього. Погляд, від якого у Сандри підкошувалися ноги. У ній боролися страх і жагуче бажання, але цього разу вона не відступала. Не ховалась.

Артем рішуче притиснув її до дверей, притримуючи за талію. Його долоні — впевнені, гарячі. Губи — зовсім поруч. Але він не квапився.

— Хочеш гратись? — прошепотів він, проводячи пальцем по її щелепі, далі вниз — по шиї, до ключиці.

— А ти? — її голос був хрипкий, трохи зухвалий.

— Я давно граю, Сандро. Але тепер правила змінюються.

І тоді він поцілував її. По-справжньому. Без фільтрів, без стримування. Жорстко, пристрасно, так, ніби це був останній поцілунок у житті. Вона відповіла — з такою ж силою. Його руки ковзнули по її талії, спині, ковзнули вниз, до стегон, притискаючи її до себе так близько, що між ними не залишалося і сантиметра простору.

Сукня зісковзнула з її плечей з легкістю — він наче знав, як вона застібається. Її шкіра була гарячою, тіло — тремтячим від дотику. Артем провів губами по її шиї, торкаючись язиком місць, які викликали мурашки. Вона вигнулась, впершись в двері, заплющивши очі.

— Скажи, що хочеш цього, — його голос був шепотом, але в ньому була сила.

— Хочу… тебе, — видихнула вона, і цього було достатньо.

Він підхопив її на руки, не відводячи очей. Пройшов до спальні, обережно поклав її на ліжко, розглядаючи, ніби вперше. Його пальці ніжно торкались її шкіри — повільно, уважно, від шиї до живота, викликаючи хвилі тремтіння.

Її руки вп’ялися в його спину, знімаючи сорочку, ковзаючи вниз. Його тіло — гаряче, сильне, мов створене для того, щоб захищати… і зводити з розуму.

Його губи опустились нижче — на її груди, живіт, стегна. Він не поспішав. Кожен дотик був вивірений. Кожна секунда — наповнена шаленою напругою.

Коли він увійшов у неї, вона затамувала подих. Усе — рухи, погляди, дихання — було синхронним. Їхнє тіло говорило замість слів. Це було не просто бажання — це було визнання.

Він рухався глибоко, впевнено, чуттєво, змушуючи її знову і знову стискатись від хвиль задоволення. Її нігті залишали сліди на його плечах. Її ім’я — звучало з його вуст як молитва.

Коли вона вигнулася в фінальному вибуху насолоди, Артем притис її до себе, затамувавши подих, мов віддаючи себе повністю.

Минуло кілька хвилин.

Вона лежала на його грудях, слухаючи стукіт серця. Його рука повільно водила по її спині. Їй було тепло. Безпечно. І водночас — страшно.