Розділ 22.1

Вечір настав непомітно. За вікном вже давно запанувала тиша, а місто загорнулося у теплий плед вогнів. Сандра стояла біля вікна, вдивляючись у ніч, ніби шукала там відповіді на запитання, які так і не наважилася поставити.

За її спиною — легкі кроки. Вона не оберталася. Відчувала, як Артем наближається. Його присутність заповнювала кімнату, як густий аромат, у якому змішалися пристрасть, небезпека і щось… знайоме, майже рідне.

— Втомилась? — його голос був тихим, трохи хрипким.

— Трохи, — відповіла вона, не зводячи очей із вулиці. — День був насиченим.

— Але все минуло добре, — Артем зупинився поруч, його рука торкнулася її спини, — і ти була приголомшлива сьогодні. Як завжди.

Вона ледь помітно усміхнулася. Знала, що це не просто комплімент. Він бачив її. Таку, якою вона є, без масок. І це лякало більше за все.

— Ти завжди такий... впевнений, — прошепотіла вона. — А я не завжди знаю, що робити з тим, що відчуваю.

Артем мовчки подивився на неї. В його очах не було звичної гри, іронії чи контролю. Лише щирість. Він зробив крок ближче, стоячи тепер зовсім поряд, так, що вона могла відчути його подих на своїй шиї.

— Я теж не все знаю, Сандро, — його голос був низький, майже інтимний. — Але є речі, які не вимагають пояснень.

Він обережно взяв її за руку і повернув до себе. Вони дивились один на одного мовчки. У цих поглядах було стільки запитань і стільки відповідей водночас. Його пальці стискали її долоню, ніби питали: «Можна?»

Сандра не відповіла словами. Вона просто ступила до нього ближче.

Його губи торкнулися її з обережністю. Спочатку повільно, несміливо, майже як проба. Але потім — з силою, яка змусила її серце забути, як битися правильно. Їхній поцілунок був не просто бажанням — він був зізнанням, прощенням, пошуком і знахідкою одночасно.

Він підняв її на руки, і вона без слова обвила його шию. У цій миті не існувало контрактів, умов, фальші. Тільки вона і він. Її шкіра палала від кожного його дотику, а його подих зривався, як у людини, яка довго чекала цього моменту.

Коли він опустив її на ліжко, світ став тихим. Ніщо не здавалося правильним чи неправильним. Було лише бажання — не грубе, не хижацьке — ніжне, повільне, справжнє. Їхні тіла торкались, як ноти однієї мелодії. Він ковзав пальцями по її шкірі, наче вивчаючи напам’ять. Вона відповідала йому легкими подихами, пальцями, що тремтіли, але впевнено тягнули його ближче.

— Я не хочу більше грати в правила, — прошепотів Артем, цілуючи її плече. — Я просто хочу тебе.

— Тоді бери, — відповіла вона, — бо я теж більше не можу...

Їхні тіла злилися в єдиному русі, в єдиному бажанні. Все, що було між ними — недомовки, образи, напруга — зникло в одному дотику. Це була не просто ніч пристрасті. Це була ніч звільнення. Вона вперше дозволила собі бути слабкою поряд із ним. А він — показав, що його сила не в контролі, а в тому, як ніжно він може торкатися її, не ламаючи, а піднімаючи.

Коли все затихло, вони залишились лежати поруч, в тиші. Артем провів пальцями по її щоках, ковзаючи до губ. Вона не відводила погляду, не ховалась.

— Здається, ми перетнули межу, — сказав він, напівжартома.

— А може, ми просто знайшли правильну сторону, — відповіла вона і обійняла його.

Він усміхнувся.

— Якщо це лише початок... я не хочу знати, що буде далі.

— А я — хочу. Але тільки якщо ти будеш поряд, — прошепотіла Сандра і вперше торкнулася його грудей, ніби теж хотіла вивчити його серце на дотик.

Тієї ночі вони заснули разом, вперше по-справжньому. Без ігор, без страху, без бар’єрів.

І в її сні Артем був не чужим чоловіком. А тим, хто став частиною її. Назавжди.

Ранок прокрався непомітно. Сонце ліниво заглядало крізь штори, малюючи золоті тіні на білому простирадлі. Повітря в кімнаті було теплим, спокійним, таким, якого так не вистачало в їхніх щоденних війнах за контроль і правду.

Сандра прокинулася першою.

Спочатку не могла зрозуміти, де вона. М’які простирадла, запах кави і щось інше… Сандра повернула голову і побачила Артема. Він лежав поруч, один бік відкритий, волосся трохи розкуйовджене, а на обличчі — абсолютно мирний вираз.

«Боже… і це той самий холодний бізнесмен, що наказував мені не запізнюватись?» — усміхнулася вона подумки.

Вона обережно підвелась, натягнула його сорочку, яка була смішно велика на ній, і попрямувала до кухні. Її босі ноги торкались холодної плитки, але вона чомусь почувалась тепло, затишно. І... вперше за довгий час — спокійно.

— А я думав, у нас буде романтичне пробудження, — пролунав хрипкий голос з-за спини. Артем спирався на дверну раму, оголений по пояс, з легкою усмішкою на обличчі.

— Романтичне пробудження — це коли ти приносиш мені каву в ліжко, а не я її готую, — Сандра повернулась, склавши руки на грудях. — Погана оцінка, пане Тарасенко.

— Ой, перепрошую, — він підійшов ближче, взяв її за талію і злегка підняв на кухонну стільницю. — Можливо, я все ще вчуся, як бути ідеальним чоловіком для жінки, яка вночі сказала: "Бери мене, бо я більше не можу", — він підморгнув.

Сандра почервоніла. Від сорому, від спогадів, від того, що він пам’ятав кожне її слово.

— Замовкни. Це була емоція, а не вказівка.

— Емоції, на відміну від контрактів, щирі, — сказав Артем, його пальці ковзнули по її стегну, під сорочкою. — І, до речі, дуже надихаючі.

Вона притягнула його до себе і легко торкнулася губами його щоки.

— Я тобі ще не казала, але... було прекрасно. Без жартів.

— Я знаю, — він знизав плечима, самовдоволено. — Я чудовий.

— Артеме!

— Що? Ти ж це подумала, тільки не сказала. Я всього лише озвучую твої думки.

Вони обоє розсміялися. Це був легкий, вільний сміх — такий, який нечасто трапляється між людьми, що уклали угоду замість шлюбу з кохання.

— А що далі? — раптом запитала вона, дивлячись йому в очі.

Артем перестав усміхатися. Його погляд став серйозним.

— А далі ми прокидаємось разом ще раз. І ще. І так кожного дня. Якщо ти цього хочеш.