Розділ 21.1

Тиша в кімнаті була напруженою, майже незносною. Артем стояв, спершись на стіну, й обережно спостерігав за Сандрою. Він намагався зберігати спокій, хоча всередині його серце билося швидше. Він завжди був таким — впевнений, контрольований, зухвалий навіть у найскладніших ситуаціях. Але сьогодні все було по-іншому.

Сандра, стоячи біля вікна, обертала чашку з кавою в руках, ніби це могло допомогти їй заспокоїти нерви. Вона дивилася в порожнечу, намагаючись розібратися в тому, що відбувається між ними. Вона все ще відчувала гіркоту через зустріч з Дмитром, і хоча Артем сказав їй, що вона має право на свої почуття, щось у його поведінці не сходилося. Сандра відчувала, що між ними щось не так. Вони йшли на компроміси, але, схоже, не могли подолати всі бар'єри, які поставили між собою.

— Ти хочеш поговорити? — запитав Артем, його голос був низьким і спокійним, але в ньому відчувалася прихована напруга.

Сандра не відповіла відразу. Вона нахилила голову, ніби намагаючись зрозуміти, що саме відчуває зараз, а потім повернулася до нього.

— Я не знаю, що ти від мене хочеш, Артеме, — сказала вона, її голос був майже без емоцій. — Ти... Ти не хочеш бути зі мною, але й не даєш мені простору, щоб зробити те, що я повинна.

Артем коротко засміявся, це був сміх, сповнений іронії. Він навіть не робив спроби підійти ближче до неї. Ні, він залишався на відстані, бо знали, що близькість інколи може призвести до ще більшої напруги. Він не збирається відкриватися перед нею, навіть якщо його почуття були справжніми, навіть якщо він сам не міг зрозуміти, чому ці почуття прокидаються в ньому.

— Ти так багато думаєш про це, Сандро, — промовив він, його погляд був холодним і зухвалим. — Я ж не твій психолог. Якщо хочеш порад, можеш знайти їх де завгодно. Я не знаю, чого ти чекаєш від мене. Ти хочеш, щоб я сказав, що ти єдина? Що я кохаю тебе і не можу жити без тебе? Якщо так, то тобі краще перестати це очікувати.

Сандра відчула, як її серце стиснулося. Ці слова не ранити її, вони змушували її замислитися, чому вона постійно обирає цей шлях — спільний шлях із ним. Вона чула з його слів холод, але в його очах була така глибина, що Сандра не могла не помітити це. Може, він і не хоче говорити про це, але вона відчувала: він не байдужий до неї.

— І ти хочеш, щоб я повірила в це? — сказала вона з невеликою іронією в голосі. — Ти хочеш, щоб я повірила, що ти просто не хочеш відкриватися?

Артем затримав погляд на ній, трохи задумавшись, але не відповів. Відчував, як його нутро бурлить від емоцій, але він не був готовий їх показувати. Артем завжди вмів тримати під контролем свої почуття, особливо коли це стосувалося Сандри. Він не любив виглядати вразливим, не любив показувати слабкість. Але це не означало, що він не відчував. Ні, він відчував. Відчував, як болить думка про те, що може втратити її. Тільки він не був готовий признаватися у своїх слабкостях.

— Можливо, ти маєш рацію, — сказав він нарешті, не відводячи погляду. — Може, я не хочу відкриватися. Але це не тому, що ти не важлива для мене. Просто я не знаю, чи варто.

Сандра розчаровано зітхнула, але не сказала нічого. Вона не хотіла здаватися слабкою, але її серце було розірване. Вона розуміла, що між ними є більше, ніж просто фізична пристрасть. Але чому ж це було настільки складно? Чому вони обидва не могли дозволити собі бути чесними одне з одним?

Артем, помітивши її тишу, продовжив, хоча і не сподівався, що його слова щось змінять.

— Я не збираюся говорити тобі те, що ти хочеш почути. Може, ти хочеш, щоб я сказав, що я без тебе не можу дихати, що ти єдина, кого я кохаю, але це не я, Сандро. Це не мої слова, не мій стиль. Але... але це не означає, що я тебе не хочу, — сказав він, його голос став більш м'яким. — Я просто не готовий здаватися перед тобою.

Сандра не відповіла відразу. Вона відчула, що ці слова мали більше значення, ніж він хотів би визнати. Вони були правдою. І хоча його зухвалість інколи була на межі, вона розуміла, що він не може сказати більше, ніж це. І, можливо, це було краще, ніж що-небудь ще.

— Я зрозуміла, — сказала вона тихо, піднімаючи голову, її очі зустріли його погляд. — Ти не хочеш, щоб я вірила в те, що ми можемо бути чимось більше, ніж просто контрактом. Ти хочеш, щоб я просто залишилася, бо я тобі цікава.

Артем не зміг стримати усмішку. Вона була сумною, але в її словах була правда. Це не було тільки про контракт. Це було про щось більше. Про те, як вони звикли бути разом, але як їхні почуття також ставали складнішими.

— І що ж ти хочеш від мене? — запитав він, намагаючись виглядати байдужим, але в його очах було щось більше. Тепер він не боявся цього показати.

Сандра задумалася. Вона розуміла, що єдиний шлях вперед — це знайти гармонію між своїми почуттями до Артема та власними страхами. Але чи готова вона до цього? Чи готова вона зробити крок і вірити в те, що між ними може бути більше, ніж просто пристрасні миті?

— Я хочу, щоб ти зробив перший крок, Артеме. — її голос став чітким, впевненим. — Якщо ти відчуваєш щось, покажи це. Але без слів, лише вчинками.

Артем подивився на неї. Він не відповів, але в його погляді відбивалася така глибина, що Сандра вже не сумнівалася: він дійсно відчуває те, що не може виразити словами.