Розділ 21

Сандра стояла біля вікна, дивлячись на вулицю, де за вікном вже почав темніти вечір. Вона не могла позбутися того відчуття, що її життя стало складним лабіринтом, з якого неможливо знайти вихід. Сьогоднішній день був важким, і вона відчувала, що між нею та Артемом знову виникло щось невидиме — щось, чого вона не могла точно описати, але що все більше її зводило з розуму.

Нещодавно вона отримала від Дмитра нову пропозицію — залишити Артема і бути з ним. Це не було несподівано, але те, як він це сказав, змусило її почуватися по-іншому. Він виглядав так, ніби абсолютно впевнений у собі, як завжди, і цей його спокій, ці його слова звучали так, ніби він вже знав, що вони мають бути разом. І хоча Сандра багато разів думала про нього, вона не була готова поставити хрест на своїх почуттях до Артема.

Але Дмитро був настільки впевнений у своїх словах, що навіть Сандра почала сумніватися. Можливо, він правий? Можливо, їй дійсно краще бути з ним, а не з Артемом? І хоча частина її серця прагнула залишитися поруч з Артемом, вона не могла позбутися думок про те, що, може, між ними вже не буде того зв'язку, який був раніше.

Зітхнувши, вона сіла на диван, ковзаючи пальцями по подушці. Все це заплутано, і вона не знала, чому в її серці ще залишаються сумніви. Ще кілька місяців тому її життя здавалося таким простим, але тепер кожен її крок викликав у ній все більше сумнівів.

Артем не розумів, що відбувається з нею. Вони багато разів намагалися говорити про свої почуття, але кожного разу щось втручалося. Він не знав, як знову дістати її довіру після того, як вона почала відчувати, що його емоції не зовсім відповідають її власним. Вони знову стояли на межі, і нічого не було ясно.

Але Дмитро...

Вона не могла заперечити, що він був турботливий, приємний і надавав їй ту стабільність, якої іноді не вистачало з Артемом. Сандра вже давно відчула, що її стосунки з Артемом стали складнішими, ніж вона могла б собі уявити. І тепер вона знову опинилася на роздоріжжі, не знаючи, який вибір зробити.

Артем сидів за столом у своєму кабінеті, склавши руки перед собою, і знову переглядав документи. Він намагався зосередитися, але думки постійно поверталися до Сандри. Вона не була вдома, і він вже кілька годин не чув від неї жодного повідомлення. Це було дивно, бо останнім часом вони стали багато спілкуватися і навіть більше часу проводити разом.

Але сьогодні він відчував, що щось не так.

Раптом двері його кабінету відчинилися, і він побачив, як Сандра, тримаючи в руках чашку кави, увійшла до кімнати. Вона виглядала красивою, але в її погляді було щось таке, що змусило його насторожитися.

— Ти вдома? — запитала вона, намагаючись усміхнутися.

Артем підняв голову, хоча серце в нього стало важчим. Вона була не схожа на себе, і він це відчував.

— Так, — відповів він, намагаючись виглядати спокійно. — Чому ти так довго не відповідаєш на дзвінки?

Вона мовчала, і він помітив, як її погляд став відчуженим. Вона не відповіла на його питання, і це зробило його ще більш підозрілим.

— Мені потрібно поговорити з тобою, — сказала Сандра, ставлячи чашку на стіл.

Артем відчув, як серце затріпотіло. Він не знав, що вона хоче сказати, але в глибині душі відчував, що це не буде легка розмова.

— Я слухаю, — сказав він, нахиливши голову.

Сандра сіла на крісло навпроти і подивилася йому в очі. Вона виглядала зібраною, але в її голосі було щось таке, що викликало у нього занепокоєння.

— Дмитро... — почала вона, і Артем відчув, як його кров застигла. — Він просить мене залишити тебе і бути з ним.

Слово «просить» пронеслося в його голові, і він відчув, як серце почало битися швидше. Йому було важко прийняти ці слова.

— Ти ж не серйозно? — промовив він, хоча його голос звучав вже дещо роздратовано.

Сандра знову зітхнула і подивилася вниз, наче намагаючись знайти слова для пояснення.

— Я не знаю... Я не можу сказати тобі, що я не думаю про це. Дмитро — хороший чоловік, і я почуваюся з ним комфортно. Ти ж сам знаєш, що між нами все не так просто, Артеме.

Артем відчув, як у ньому все всередині згортається. Він мав би знати, що це неминуче. Всі ці недомовленості, ці пориви відстані — це все призвело до того, що вона зараз стояла перед ним і розмірковувала про Дмитра.

— Ти не можеш бути серйозною, Сандро, — відповів він, намагаючись зберегти спокій. — Між нами є щось більше, ніж просто відносини з Дмитром. Ти не бачиш, як ти мене втрачаєш?

Вона підняла голову і подивилася йому в очі. Її погляд був рішучим.

— Я не знаю, Артеме. Я не можу більше залишатися в такій невизначеності. Я почуваю себе розгубленою.

Артем не міг сказати нічого. Він стояв, мовчки дивлячись на неї, і його серце розривалося. Він знав, що це момент, коли йому потрібно зробити щось, але що саме — він не знав.

Дмитро був частиною цієї дилеми, але чи зможе він переконати Сандру залишити все і бути з ним? Чи втрачає він її назавжди?