Розділ 20.1

Артем сидів у своєму кабінеті, дивлячись у вікно, але нічого не бачив. Сонце, що заходило за горизонт, відбивалося в скла на його столі, але він не помічав цього. Його думки були зовсім не там, де він фізично перебував. Він намагався зрозуміти, що відбувається між ним і Сандрою, але чим більше він намагався проаналізувати свої почуття, тим заплутанішими вони ставали.

За ці кілька тижнів, що минули після їхнього інтимного вечора, їхні стосунки не стали простішими. Навпаки, здавалося, що кожен день приносить нові питання, нові сумніви, які він не знав, як вирішити. Він розумів, що йому хочеться бути з Сандрою, але він не міг змусити себе зробити крок уперед.

Вони мали свої моменти, коли все здавалося ідеальним, коли він дивився на неї і не міг повірити, що це справжнє. Її посмішка, її погляд, її легкість — це все захоплювало його. Але були й моменти, коли він відчував, що не готовий відкритися так повністю. Йому було важко показати свої справжні емоції. Він боявся, що це може зруйнувати все, що між ними було побудовано.

"Чому я не можу просто бути з нею?" — думав Артем. Він намагався відповісти на це питання багато разів, але кожного разу він відчував лише більше заплутаності. Чи був це страх, що він знову зробить помилку? Чи був це страх, що, можливо, вона не хоче того ж, що і він? І чому, чорт забирай, він так сильно переживає через це?

Він знав, що Сандра також переживає. Вона не була та, хто могла б приховувати свої почуття. І саме тому він розумів, що йому потрібно бути обережним, щоб не зламати те, що було так делікатно побудовано між ними. Вона заслуговує на більше, ніж просто обіцянки та неясні слова. Вона хоче чогось конкретного, вона хоче від нього кроку вперед.

Артем поклав руки на стіл і важко зітхнув. Він знав, що її чекають рішення, але йому було важко. Вона була не такою, як інші. Вона була для нього чимось більшим, і саме тому він не міг дозволити собі зробити помилку. Він хоче бути з нею, але йому потрібно зрозуміти, чи дійсно це взаємно.

Сандра теж відчувала цю дистанцію, хоча намагалася приховувати свої сумніви. Вона все більше й більше намагалася знайти в Артемі підтвердження того, що їхні стосунки мають майбутнє. Вона не хотіла, щоб це все було лише фіктивним шлюбом. Вона не хотіла бути ще однією жінкою, яку Артем просто використовує, щоб домогтися своїх цілей. Вона була готова любити його, але тільки якщо він також готовий відкрито до цього йти.

Вона не могла зрозуміти, чому він все ще тримається на відстані. Що йому заважає зробити крок вперед? Можливо, він боїться чогось? А може, він просто не готовий віддати їй те, чого вона хоче?

Кожен раз, коли їхні погляди перетиналися, вона відчувала щось сильне, але й водночас настільки невизначене. Вона відчувала, що він відступає, намагаючись зберегти контроль, але це не було те, чого вона бажала. Вона хотіла більше. Вона хотіла, щоб він не боявся бути поруч з нею, щоб він відкрився так, як вона готова була відкритися йому.

Того вечора вона приготувала для нього вечерю, з думкою, що, можливо, це допоможе розвіяти напругу. Але коли він увійшов, він не виглядав таким, яким був зазвичай. Він був більш стриманим, ніби намагався тримати дистанцію.

— Ти не їв вдома? — запитала вона, намагаючись зробити голос нейтральним.

— Ні, не їв, — відповів він, сідаючи за стіл, але його очі не зустрічали її погляд.

Вона знову відчула цю неприємну відстань, що виникла між ними. Їй було важко це прийняти. Вони почали розмовляти, але її серце не залишалося спокійним. Вона розуміла, що щось відбувається, але не могла зрозуміти, що саме.

— Ти виглядаєш якось… — сказала вона, намагаючись торкнутися теми.

Артем підняв погляд, і вона побачила, як у його очах відбивається боротьба.

— Можливо, я просто трохи втомлений, — відповів він, але його слова звучали як виправдання.

Сандра поклала ложку на тарілку, і її погляд став серйозним.

— Я не хочу, щоб ми залишалися в цьому стані, Артеме, — сказала вона тихо, але з певним відтінком рішучості. — Я хочу розуміти, що між нами відбувається. Я хочу знати, чи є в тебе почуття до мене, чи це все лише тимчасово.

Він знову зітхнув і нахилив голову, ніби намагаючись знайти правильні слова.

— Я не знаю, що сказати, — відповів він, м'яко піднімаючи руку. — Я не хочу тебе обманювати, Сандро. Я не готовий… зробити це зараз. Я хочу, але я боюся, що зроблю помилку.

Сандра відчула, як її серце стиснулося. Вона не могла зрозуміти, чому він не може зробити хоча б маленький крок вперед. Вона відчула себе ще більш вразливою, ніж раніше, але вона не могла зупинитися.

— Ти не довіряєш мені? — запитала вона, хоча її голос уже був майже пошепки.

Артем підняв погляд, і він побачив біль в її очах.

— Я довіряю тобі, — відповів він з обережністю. — Але я не можу відкритися так, як ти хочеш. І це не має нічого спільного з тобою. Це просто те, що я переживаю зараз.

Сандра відчула, як віддаляється. Вона не знала, як їй діяти, але вона не могла залишатися в такому стані.

— Мені потрібно трохи часу, Артеме. Я не хочу грати в ці ігри. Якщо ти не можеш бути зі мною чесним, то мені краще піти, — сказала вона, піднімаючись із-за столу.

Артем залишився сидіти, і його очі слідкували за нею, поки вона йшла в кімнату. Він зрозумів, що не може дозволити їй піти. Але що йому тепер робити?