Розділ 18.1

Сандра сиділа на м’якому дивані в просторій вітальні, втупившись у чашку кави. Вона так і не підняла погляд від теплої, ароматної рідини, що парувала перед її обличчям. Кожен ковток здавався важким, як і все, що вона відчувала. Це було не лише наслідком недавніх подій, але й того, що вона не могла знайти відповіді на питання, які давно вже турбували її серце.

Артем сидів навпроти, міркувально поглядаючи на неї. Він теж не порушував тишу, хоча вона ставала дедалі тяжчою. Вони обоє знали, що це неминуче. Потрібно було обговорити те, що сталося між ними. Ті інтимні моменти, які мали би стати просто частиною їхнього фіктивного шлюбу, змінили все. Але чи змінили вони це для обох? Чи для одного з них? Артем, напевно, мав своє уявлення про те, що сталося. Він був впевнений, що це тільки зближує їх. Але Сандра не була такою жою.

— Ти виглядаєш якось задумливо, — сказав Артем, порушивши тишу.

Сандра підняла погляд, але не відразу відповіла. Вона помітила, як його серйозне обличчя змінюється, коли він говорить про почуття. Він виглядав зануреним у свої думки, але в його погляді була певна надія. Він хотів від неї відповіді, але чи була вона готова дати її?

— Я думаю про все, що відбулося, — відповіла вона нарешті. — Не тільки про нас, але і про те, що це може означати.

Артем нахилився вперед, його очі стали уважними. Він був готовий слухати, але йому було важко прийняти те, що між ними могло бути щось більше за фізичну близькість. Він вірив у це, і хоч його інтуїція казала, що Сандра відчуває те саме, він не був на сто відсотків упевнений. Вона була інша, ніж усі інші. І він це відчував. Але знову ж таки, Сандра не показувала йому цього.

— Що саме ти маєш на увазі? — запитав він.

Сандра зітхнула, прокручуючи в голові моменти, коли вона насправді відчувала щастя поруч з ним. Ті миті, коли Артем був ласкавий, турботливий, коли вони сміялися і просто були разом, без жодних умовностей. Все це було таким природним. Але чому тоді в її серці виникала тривога?

— Ти і я… Ми зараз не просто партнерки по контракту, правда? — спитала вона, все ще намагаючись зрозуміти свої почуття.

Артем мовчав. Його очі стали ще більш серйозними, але він не заперечував. Це було більше, ніж просто формальність. Він теж це відчував.

— Ні, це більше. Але я не знаю, як ти це бачиш. Ти можеш сказати, що ми все ще йдемо через свій контракт, але те, що сталося між нами... це не просто частина гри. Це щось більше.

Сандра подивилася на нього злегка розгублено. Вона зрозуміла, що він справді хоче бути з нею, але що їй із цим робити?

— Я не знаю, чи готова я до цього, — промовила вона тихо. — Я… я відчуваю, що тобі важливо бути поруч зі мною. І я теж це відчуваю, Артем. Але… я не можу забути про Дмитра.

Ці слова вислизнули з її губ з важким вантажем. Вона сама не знала, чому вони прозвучали так твердо. Вона не могла заперечити, що Дмитро мав значення. Що його увага і турбота їй подобались. І хоча вона хотіла дати шанс Артему, її серце все ще тягнулося до Дмитра. Це було неправильно, але це була реальність, з якою вона не могла нічого зробити.

Артем стиснув кулаки, злегка напружуючись, але не даючи волі своїй роздратованості. Він знав, що ця розмова буде важкою. Але він не міг дозволити їй втекти, не спробувавши.

— Я розумію, що ти відчуваєш, — сказав він, намагаючись не звучати занадто холодно. — І я не можу тебе змусити прийняти рішення тут і зараз. Але повір мені, Сандро, я хочу бути з тобою. І мені здається, що ми вже далеко зайшли. Не можна просто відкинути те, що між нами сталося.

Вона поглянула в його очі, в яких не було ні гніву, ні образи. Там було лише бажання бути разом. І це було те, що знову привело її до запитання: чи не було б краще просто відкритися і дозволити собі бути щасливою з ним?

Але вона не могла забути про Дмитра. Вона не могла не помітити, як він кожного разу шукає її погляд, як він прагне дати їй більше, ніж вона може взяти від Артема. Це було такою спокусою. Але чи була це дійсно любов?

— Я не можу сказати, що я готова. І не знаю, чи зможу. — Сандра знову опустила погляд.

Артем зробив глибокий вдих, ніби намагаючись спокійно обробити її слова.

— Я не прошу тебе зараз приймати рішення, — сказав він м’яко. — Я просто хочу, щоб ти знала: я тут. І я готовий до того, щоб ми були разом. Якщо це буде те, чого ти хочеш.

Сандра подивилася на нього, і між ними повисла тиша. Вона не могла сказати, що вона хоче. Але чи буде вона готова відкрити своє серце повністю, чи буде ще занадто пізно для обох?

Вона все ще не могла відповісти. І хоча частина її душі прагнула того, щоб бути з ним, інша частина все ще шукала чогось у минулому, що, можливо, не повинно було бути її теперішнім.