Розділ 17.1

Сандра сиділа в темряві, дивлячись у вікно. Вечірнє місто мерехтіло вогнями, але її думки були занадто хаотичними, щоб помічати красу за вікном. Вона злилася — на Артема, на себе, на ці ігри, які він вів.

Двері відчинилися, і в кімнату зайшов Артем. Він виглядав втомленим, але в його очах світилася твердість.

— Ти все ще злишся? — запитав він, спокійно зачиняючи двері.

Сандра не відповіла.

Він повільно підійшов ближче і зупинився поруч, спершись об підвіконня.

— Я не виправдовуватимуся. Але і не дозволю тобі малювати мене тим, ким я не є.

Сандра гірко посміхнулася.

— І ким же ти є, Артеме? Чоловіком, який спокушає одну жінку, поки дозволяє іншій вішатися йому на шию?

Його погляд спохмурнів.

— Це зовсім не так.

— А як? Поясни мені.

Артем потер пальцями перенісся, ніби стримуючи роздратування.

— Мія працює в моєму офісі. І так, вона давно намагається перейти межу між робочими відносинами. Але я не дав їй цього зробити.

— О, то вона просто так сиділа на твоєму столі? Просто так торкалася твоєї руки?

Сандра схрестила руки на грудях, намагаючись не видати, як сильно це її зачепило.

— Я не контролюю чужі дії, — його голос був рівним, але в очах з’явилася гостра тінь гніву. — Але я контролюю свої. І я не зробив нічого, що могло б тебе зрадити.

Сандра відвернулася. Вона хотіла б йому повірити, але біль і сумніви все ще сиділи в ній.

— Якщо ти думаєш, що я граюся, то ти мене не знаєш, — продовжив Артем, і його голос став нижчим, майже загрозливим. — Я не той, хто бігає за примарами. Якщо я щось хочу, я це беру.

Сандра різко повернулася до нього.

— І що ж ти хочеш, Артеме?

Між ними зависла тиша, в якій бриніло напруження.

Артем нахилився ближче, змушуючи її відчути його тепло.

— Тебе.

Вона ледь не затримала подих, але змусила себе зберегти холодність.

— Тоді доведи це.

Він подивився на неї, а потім кивнув.

— Гаразд.

Сандра не знала, що він має на увазі, але в його очах з’явилася рішучість.

— Завтра збирайся. Ми їдемо.

— Куди?

— Побачиш.

І з цими словами він розвернувся і вийшов із кімнати, залишивши її в ще більшій розгубленості.

Що він задумав? І головне — чи справді вона готова побачити правду, яку він збирається їй показати?

Наступного ранку Сандра прокинулася раніше, ніж зазвичай. Вона не могла спокійно спати після слів Артема. Він сказав, що доведе їй свою щирість, але яким чином? Що це за поїздка?

Вона підійшла до шафи, намагаючись вибрати щось зручне. Її руки машинально перебирали речі, але думки були десь далеко. Сандра розуміла, що Артем завжди контролює ситуацію. І якщо він щось задумав, це буде не просто випадкова примха.

Коли вона спустилася вниз, він уже чекав біля чорного автомобіля. Виглядав спокійним, зосередженим, як завжди.

— Готова? — запитав він, відчиняючи для неї дверцята.

Сандра кивнула і сіла в авто.

— Може, ти все ж скажеш, куди ми їдемо?

Артем усміхнувся, завів двигун і виїхав на дорогу.

— Потерпи трохи, скоро дізнаєшся.

Вони їхали вже понад годину. Місто залишилося позаду, і навколо простягалися лише поля і ліси. Сандра дивилася у вікно, силкуючись зрозуміти, куди він її везе.

— Якщо ти зібрався мене позбутися, то вибрав дуже гарне місце, — пожартувала вона, намагаючись приховати хвилювання.

Артем коротко глянув на неї.

— Якби я хотів тебе позбутися, то зробив би це набагато раніше.

Вона скосила на нього погляд.

— Ну, ти мене заспокоїв…

Він лише посміхнувся і звернув на вузьку дорогу, яка вела до великого особняка. Це була розкішна, але водночас стримана будівля, оточена високими деревами.

Сандра озирнулася.

— Це твій будинок?

— Один із них, — відповів він, заглушивши мотор.

Вона різко повернулася до нього.

— Тобто в тебе їх декілька?

Артем вийшов із машини, обійшов її і відчинив для неї дверцята.

— Сандро, я багата людина. Хіба це тебе дивує?

— Ти ніколи не казав, що в тебе тут ще один будинок.

Він знизав плечима.

— Бо я не привожу сюди будь-кого.

Її серце стиснулося.

— То чому я тут?

Артем подивився на неї, його погляд став серйозним.

— Бо я хочу показати тобі частину себе, яку ще ніхто не бачив.

Всередині будинок виглядав інакше, ніж той, де вони жили разом. Менше розкоші, більше затишку. Велика бібліотека, камін, темні дерев’яні меблі. Це місце більше скидалося на справжній дім, ніж на показове житло багатія.

Сандра пройшлася по кімнаті, торкаючись полиць із книгами.

— Я й не думала, що ти читаєш, — сказала вона, зупинившись біля стелажа.

— Тому що ти мене ще не знаєш, — тихо відповів він, підходячи ближче.

Вона відчула, як його тепло огортає її, хоча між ними ще залишалася відстань.

— То чому ти привіз мене сюди?

Артем провів рукою по спинці дивана, ніби обдумуючи відповідь.

— Бо хочу, щоб ти зрозуміла: я не граюся.

Сандра скептично зітхнула.

— І як це місце має мене переконати?

Він зробив крок ближче.

— Це єдине місце, де я можу бути собою. Без бізнесу, без інтриг, без людей, які щось від мене хочуть.

Вона зустріла його погляд.

— А що я від тебе хочу?

Артем нахилився ближче, його очі вловлювали кожен її подих.

— Сподіваюся, що не тільки гроші.

Сандра вдихнула глибше, але не відступила.

— Я підписала контракт, пам’ятаєш?

— Так, але тепер усе виходить за рамки контракту, чи не так?

Вона мовчала. Бо він мав рацію.

Артем торкнувся її руки, провів пальцями по її зап’ястю.

— Я хочу, щоб ти залишилася тут зі мною на деякий час. Без роботи, без Мії, без усього того, що тебе дратує.

Сандра підняла на нього очі.

— І що буде далі?

Він нахилився, його губи майже торкалися її вуха.

— Далі… я покажу тобі, що значить бути моєю жінкою.

Її серце шалено закалатало.