Розділ 17.

Сандра прокинулася від м’якого світла, що пробивалося крізь штори. Її тіло було приємно розслаблене, а на шкірі ще залишався відгомін його дотиків. Вона повільно розплющила очі, і перше, що побачила — Артема, який сидів на краю ліжка.

Він уже встиг прийняти душ, був одягнений у темну сорочку, яку тільки-но застібав, і виглядав спокійним, але водночас якимось задумливим.

— Доброго ранку, — його голос був хрипким, ніби він також не до кінця прокинувся.

Сандра трохи піднялася, прикриваючи себе ковдрою, хоча це виглядало смішно після всього, що сталося між ними цієї ночі.

— Доброго… — вона замовкла, не знаючи, що сказати.

Її почуття були змішаними. Вона знала, що між ними щось змінилося, але що саме — вона ще не могла зрозуміти.

— У мене сьогодні зустрічі, — сказав він, застібаючи манжети. — Але ввечері я хочу повечеряти з тобою. Без зайвих людей, без контрактів. Просто ми двоє.

Він сказав це так спокійно, ніби це було очевидним. Але для Сандри це зовсім не було очевидним.

— Гаразд, — тихо відповіла вона.

Артем лише кивнув і, нахилившись, м’яко торкнувся її губ своїми, ніби це було чимось звичним для них. І лише після цього пішов, залишивши її наодинці зі своїми думками.

Декілька годин потому

Сандра вирішила прогулятися містом. Їй потрібно було розібратися в собі, відійти від емоцій, які вирували всередині. Але спокій тривав недовго.

Її телефон завібрував у кишені. Повідомлення від Мії:

«Тобі варто прийти в офіс. Ти маєш це побачити. Якщо, звісно, тобі не байдуже».

Сандра стиснула телефон у руках. Вона могла просто проігнорувати це, але… Її ніби щось підштовхнуло.

За пів години вона вже стояла біля офісу Артема. Їй навіть не потрібно було заходити всередину. Велике вікно кабінету виходило прямо на вулицю, і те, що вона побачила, змусило її серце стиснутися.

Мія сиділа на краю його столу, трохи нахилившись вперед. Вона кокетливо посміхалася, її рука лежала на руці Артема. Він щось сказав їй, і вона нахилилася ще ближче, ніби ділилася якоюсь таємницею.

Вони виглядали… близько. Надто близько.

Сандра відчула, як у грудях розливається знайоме тепло — суміш розчарування і злості. Що вона собі надумала? Що після однієї ночі Артем раптом змінився? Що він справді її хоче, а не просто грається?

Вона зробила глибокий вдих, розвернулася і пішла.

Вечір

Коли Артем повернувся додому, Сандра вже чекала його. Вона сиділа в кріслі біля каміна, схрестивши руки на грудях.

— Я думав, що ми повечеряємо разом, — сказав він, розстібаючи піджак.

— А я думала, що ти був зайнятий, — відповіла вона холодно.

Артем зупинився, пильно вдивляючись у неї.

— Що сталося?

Сандра гірко посміхнулася.

— А ти хіба не знаєш? Сьогодні ти, здається, добре провів час в офісі.

Його очі звузилися.

— Ти стежила за мною?

— Ні. Я просто проходила повз і… побачила тебе з Мією. Вона виглядала дуже задоволеною, — її голос звучав різко, але всередині все стискалося.

Артем зітхнув і провів рукою по волоссю.

— Це не те, що ти думаєш.

— Звісно, це ж ніколи не те, що я думаю, правда?

Він зробив крок до неї, але вона різко піднялася на ноги.

— Ти сказав, що хочеш бути зі мною, що хочеш мене… Але що це тоді було, Артеме? Ти просто граєшся?

Він мовчав кілька секунд, а потім різко відповів:

— Я не граюся.

— Тоді доведи це.

Між ними зависла напружена тиша. Її серце калатало, але вона не відводила погляду.

Артем повільно підійшов ближче, але цього разу не торкнувся її. Він просто дивився.

— Ти важлива для мене, Сандро. Я не можу цього пояснити, але це факт.

Вона не знала, чи вірити йому. Але одне вона знала точно — він змусив її відчувати те, чого вона не відчувала ніколи раніше.

І це було страшно.