Розділ 15

Сандра прокинулася рано, як і завжди, в передсвітанковому мовчанні будинку Артема. Ніч була спокійною, але все ще зберігала в собі багато нез’ясованих почуттів. Вона розтягнулася в ліжку, відчуваючи, як її серце б’ється з іншим ритмом, ніж кілька тижнів тому. Вона більше не могла заперечувати те, що почала відчувати. І це не було схоже на звичайне захоплення чи примхливе бажання. Це було сильніше, ніж просто симпатія.

Артем… Сандра не могла припинити думати про нього. Його холодний, але впертий погляд, його самовпевненість, яка іноді навіть викликала у неї нестерпне бажання кинути виклик самому цьому впертості. Що він за чоловік? І чому вона раптом почала відчувати, що, можливо, хоче дізнатися це більше, аніж будь-коли раніше?

Вона встала з ліжка, намагаючись не робити шуму. Погляд випадково впав на її мобільний телефон — три нові повідомлення від Артема. Вона злегка посміхнулася, прочитавши їх. Усі вони були короткими, але настільки точними, що відразу ж ставало зрозуміло: він думав про неї. І ця думка завжди була на відстані витягнутої руки, як щось, що завжди буде при ньому, але залишатиметься трохи поза її досяжністю.

«Ти на місці?» — останнє повідомлення було таким, яке не потребувало відповіді. Вони все ще не мали на меті бути відкритими один для одного, але певна напруга, яка виникала між ними, вже почала виглядати як змагання, де кожен хоче продемонструвати свою перемогу, не віддаючи її без бою.

Сандра одягнула джинси та просту блузу, вирішивши, що цього разу вона не буде приховувати свої наміри. Якщо вже вона почала грати в цю гру, то повинна бути готова дати Артему шанс виявити більше — так само, як він це робив, час від часу підкидаючи їй загадки своїх почуттів. Вона хотіла перевірити, чи дійсно йому важливо те, що він пише, чи це просто черговий етап його гри.

Кроки по дому лунали в тиші. Вона вирушила на кухню, де його ще не було. Там, сидячи за столом, вона на мить запитала себе: що я взагалі відчуваю? Чи дійсно я йду в ту сторону, де він може стати частиною мого життя?

Відповіді не було, але вона не могла заперечувати той факт, що кожен момент, коли він був поряд, приносив якусь нову емоцію. Її серце билося швидше, коли Артем з’являвся, але це не було страхом. Це був інший ритм — бажання наблизитися до нього і одночасно тримати дистанцію. І тепер, коли вона розуміла, що більше не хоче стояти осторонь, вона відчула, як серце підскакує від цієї безмовної гри.

Артем з'явився на кухні, виглядав так, ніби не спав всю ніч, хоча йому це не заважало. Його погляд був спокійний, майже впертий. Він поглянув на Сандру, і на її обличчі миттєво з’явилася ледь помітна усмішка.

— Ти сьогодні рано, — сказав він, стоячи в дверях, не поспішаючи до столу.

— Просто звикла. — Сандра відповіла холодно, але його присутність була не таким навантаженням, як раніше. Вона почала відчувати себе більш впевнено.

— Я бачив твої повідомлення. — Артем обережно сів поруч, його руки були схрещені, що могло б виглядати як звичка, але в цей момент він виглядав насправді цікавим. — Ти не відповіла.

Він підняв брову, ніби чекаючи пояснень, але у нього не було того ж, що можна було б назвати запитанням, воно було простим твердженням. Відповідати чи не відповідати? Відкритися чи залишити свою незалежність? Сандра вирішила, що більше не хоче виглядати холодною і відстороненою.

— Це не так важливо. — Вона відповіла спокійно, дивлячись йому в очі. — Я просто не була впевнена, чи це не чергова гра.

Артем не відповів одразу. Він стояв і спостерігав за її реакцією. Він не був звиклий до того, щоб йому давали відсіч. І це, мабуть, подобалося йому. Сандра почала усвідомлювати, що йому цікаво, що вона думає, як реагує.

— Що ти хочеш від мене, Сандро? — його голос став м'якшим, хоч і все ще міцним.

— Я хочу зрозуміти, чи ми з тобою дійсно йдемо в одному напрямку, чи це просто тимчасова ситуація. — Вона не відводила погляд, чекаючи на реакцію.

Артем, ніби підкоряючись її відкритості, сів поруч, не відриваючи погляду.

— Я не знаю, чи це все відбувається саме так. Я просто знаю одне: я хочу бути з тобою.

Ці прості слова, сказані з такою легкістю, вплинули на неї сильніше, ніж вона очікувала. Вона відчула, як серце закалатало, хоча це і не було щось нове для її емоцій. Вона відповіла йому коротко, але серйозно:

— Я теж хочу. Але давай без ігор.

Артем посміхнувся, і ця посмішка була не такою, як зазвичай — вона була справжньою. І він наблизився до неї, але на цей раз без жодних хитрощів.

— Без ігор, — сказав він, і вони залишилися сидіти поруч, у мовчанні, яке було зручним і затишним.

Сандра відчула, як невидима стіна між ними почала падати. І хоча це був лише перший крок, вона зрозуміла: гра почалася, але тепер вона не хоче залишати її.