Розділ 14.1

Сандра сиділа в кабінеті Артема, відчуваючи, як важкість останніх хвилин стискає її груди. Вона не могла позбутися відчуття, що її життя змінюється, і не була впевнена, чи готова вона до цього.

Після того як Мія вийшла з кабінету, Сандра залишилась наодинці з Артемом. Вона намагалася зберегти спокій, але її серце билося шалено. Її думки переплелися, і вона не могла зрозуміти, чому так реагує. Все, що сталося між ними, не повинно було мати значення. Вона просто була його дружиною за угодою. Та чому ж тоді її погляд так тяжко падав на його розпахнуту сорочку?

Артем сів за стіл, не відводячи погляду від Сандри. В його очах залишалася та сама впевненість, яка завжди приводила її до стану невизначеності. Він був неймовірно харизматичним, і Сандра, здається, вже давно не мала сил протистояти його впливу.

— Ти знову чомусь хвилюєшся, — сказав він, як завжди, з тією ж впевненістю, ніби знав, що відбувається в її душі.

— Ні, просто… це все не так просто, як ти думаєш, — відповіла вона, намагаючись виглядати спокійно.

Артем підвівся і зробив крок до неї. Вона відчула, як її серце прискорює ритм, а її розум шукає способи знайти відповідь на власні запитання.

— Сандро, — його голос був теплий і м'який, як зазвичай. — Я знаю, ти боїшся почуттів. Але я не хочу, щоб ти їх ігнорувала. Я хочу, щоб ти відчула. Те, що між нами. Ти і так усе розумієш.

Сандра відчувала, як її свідомість хитається від його слів. Вона була впевнена, що він має право бути так близько, що це саме те, чого вона боялася, але чому її розум не міг повністю відкинути.

— Це не той шлях, Артеме, — тихо промовила вона, намагаючись відвести погляд від його палаючих очей.

— Чому? — він нахилився до неї ще ближче, його руки мимоволі доторкнулися до її плеча. — Ти не вірить мені? Не вірить у нас?

— Я не знаю, — відповіла вона. — Я просто не хочу знову заплутатися.

Артем злегка усміхнувся, його губи як завжди були на межі того, щоб поцілувати її, але він стримувався.

— Відпусти себе, Сандро. Усе це лише твої страхи. Ти сама собі ставиш обмеження. Я хочу показати тобі, що ми можемо бути більше, ніж просто контракт.

Він притиснув її до себе, обережно поцілувавши її в скроню. Його поцілунок був м’яким, але для Сандри — справжнім випробуванням. Чому ж вона відчувала такий тривожний спокій, коли його руки обвивали її тіло, коли його губи майже торкалися її шкіри?

— Це не те, що нам потрібно, — прошепотіла вона знову, здавалася, що все її серце розривається між тими словами і тим, що вона відчувала насправді.

— Ти вірна своєму страху, — відповів він, його голос був спокійний, але в ньому було щось небезпечне. — І цей страх тебе підкоряє.

Сандра відступила на крок назад, пориваючись із цього небезпечного близькості.

— Я повинна піти, — сказала вона, намагаючись зібрати свої думки.

Артем не перешкоджав їй, але його погляд не залишав її. Вона встигла помітити, як його обличчя стало трохи більш серйозним, а на його губах загубилася усмішка. Це був момент, коли її серце відчуло розрив між тим, що він говорив і чим вона хотіла б бути.

Але вона не могла піти. Ні, не зараз.

— Мені треба вирішити, — прошепотіла вона, її голос здався їй надто слабким.

Артем лише кивнув, не кажучи більше ані слова.

Сандра вийшла з кабінету, залишаючи його позаду. Тепле сонце, що проникало через вікна офісу, вже не давало їй того спокою, який вона відчувала раніше. Все змінилося.

Але що тепер? Як вона може продовжити цей шлях, знаючи, що її серце не відповідає їй на питання?