Розділ 11.1

Сандра зникла за дверима ресторану, а Дмитро залишився сидіти за столиком, повільно крутячи келих із залишками червоного вина. Він відчував погляд Артема ще до того, як той зробив перший крок у його бік.

Артем підійшов до столу, зупинився на мить, а потім без дозволу опустився в крісло навпроти. Його рухи були спокійні, впевнені, як у людини, яка знає, що тримає ситуацію під контролем.

— Думаєш, вона справді твоя? — Артем провів пальцями по краю свого келиха, ледве помітно усміхаючись.

Дмитро підняв на нього погляд. У його очах не було ані страху, ані сумнівів.

— Вона не річ, щоб належати комусь, — відповів він рівним голосом.

Артем ледь нахилив голову, ніби оцінюючи його слова.

— Ось тут ти помиляєшся, — вимовив він, злегка стискаючи келих.

Дмитро не квапився з відповіддю. Він зробив ковток вина і повільно поставив келих на стіл.

— Цікаво. І що ж, на твою думку, робить її твоєю?

Артем відкинувся на спинку стільця, недбало розправляючи манжети свого дорогого костюма.

— Контракт, спільний дім, наше з нею життя.

Дмитро посміхнувся, але в його погляді з’явилася тінь холодної впевненості.

— Контракт? Чудовий аргумент. Але ти знаєш, що папірці не тримають людей.

Артем стиснув губи. Йому не подобалося, що цей чоловік розмовляє так, ніби розуміє Сандру краще за нього.

— А ти певен, що сам добре її знаєш? — спитав він, зберігаючи зовнішній спокій.

Дмитро лише посміхнувся.

— Достатньо, щоб зрозуміти: вона не та, ким ти її вважаєш.

Артем втримався від того, щоб посміятися. Ця розмова починала йому подобатися.

— І хто ж вона? — спитав він, піднімаючи брову.

— Дівчина, яка заслуговує на більше, ніж бути частиною твоєї гри, — відповів Дмитро без вагань.

Він знав, що його слова зачеплять Артема. Той вважав себе беззаперечним переможцем у будь-якій ситуації. Його самолюбство не допускало думки, що хтось може вказати йому, що він робить неправильно.

Артем трохи нахилився вперед, тепер його усмішка стала гострішою.

— Якщо ти думаєш, що можеш дати їй щось краще, ніж я, спробуй, — він знизав плечима. — Але май на увазі: вона завжди повертається до мене.

— Це ми ще побачимо, — спокійно відповів Дмитро.

Між ними зависла тиша, наповнена прихованим суперництвом. Вони обоє знали, що ця гра ще далеко не закінчена.

Артем допив своє віскі і встав.

— Удачі, — кинув він, розвертаючись до виходу.

Дмитро провів пальцем по краю келиха, задумливо спостерігаючи, як Артем виходить із ресторану. Він не був наївним. Чудово розумів, що цей чоловік не звик програвати.

Але і він не збирався поступатися.

Дмитро знав про контракт між Артемом і Сандрою ще давно. Дізнався випадково — його знайомий юрист, який мав справи з великим бізнесом, якось згадав про один цікавий договір. Дмитро тоді не надав цьому значення, але коли познайомився з Сандрою, коли між ними з’явилася симпатія, все стало на свої місця.

Він міг використати цю інформацію, щоб зруйнувати гру Артема. Преса миттєво підхопила б новину про фіктивний шлюб впливового бізнесмена, скандал би не вщухав тижнями.

Але це означало б, що постраждає не лише Артем, а й Сандра.

І саме цього він не хотів.

Їхні зустрічі стали частішими, і Дмитро бачив, що між ними є щось більше, ніж проста симпатія. Сандра розкривалася поруч із ним, сміялася, ділилася думками, які не дозволяла собі озвучувати біля Артема. Вона починала довіряти йому.

А він – починав прив’язуватись.

Звісно, Дмитро розумів, що Сандра прив’язана до Артема не лише через контракт. Але він також бачив, як її очі ставали сумними після суперечок із ним, як вона ховала свої справжні емоції, ніби боялася навіть собі зізнатися у чомусь.

Тому він мовчав.

Мовчав, бо знав, що його втручання може зруйнувати все, а головне – нашкодити їй.

Він був терплячим. Він знав, що час усе розставить по своїх місцях. І якщо Сандра колись сама вирішить, що хоче іншого життя – він буде поруч.

Через декілька днів Мія квапливо йшла тротуаром, обережно озираючись навколо. Вона щойно вийшла з офісу і, заглиблена у власні думки, не одразу помітила, що хтось йде назустріч. Раптово вона врізалася в чоловіка, не втримала рівновагу і мало не впала.

— Ох! Вибачте! — Мія розгублено підняла погляд і зустрілася з серйозними карими очима.

Перед нею стояв привабливий брюнет у діловому костюмі. Його вираз обличчя був здивованим, але не роздратованим.

— Це моя вина, — відповів він рівним голосом і простягнув їй руку, допомагаючи вирівнятися.

Мія уважно подивилася на нього і раптом зрозуміла, хто перед нею.

— Ви… Дмитро, так? — запитала вона, трохи звузивши очі.

Чоловік здивувався, але кивнув.

— Так. Ми знайомі?

Мія хитро усміхнулася.

— Не зовсім. Але я дещо про вас знаю.

Дмитро скептично підняв брову.

— Справді?

— Ну, скажімо так, у нас є одна спільна знайома, — невимушено відповіла вона.

— Сандра, — здогадався Дмитро.

— Саме так, — підтвердила вона.

Вони кілька секунд мовчали, оцінюючи один одного. Потім Мія підкинула в руці ключі від машини і знову усміхнулася.

— До речі, я Мія. Просто подруга та колега Артема.

Дмитро трохи напружився, почувши ім’я Артема, але не подав виду.

— Приємно познайомитися, Міє, — сухо сказав він.

— До речі, раз ми вже випадково зустрілися… Може, вип’ємо кави? — запропонувала вона, грайливо нахиливши голову.

Дмитро уважно подивився на неї. Йому не подобалася її загадковість, але й відмовляти було безглуздо. Він хотів дізнатися, чого саме вона хоче.

— Чому б і ні? — коротко відповів він.