Розділ 9

— То що між тобою і Мією?

Сандра намагалася вимовити ці слова спокійно, без емоцій, але навіть для неї самої вони прозвучали надто різко.

Артем стояв біля барної стійки у їхньому будинку, наливаючи собі віскі. Він навіть не здивувався її питанню. Навпаки, його губи розтягнулися в легкій усмішці, а погляд лукаво затримався на ній.

— Ти справді хочеш про це поговорити?

— А чому б і ні? — Сандра знизала плечима, намагаючись виглядати байдужою. — Ми з тобою все-таки одружені, хоча б формально. І якщо моя… "фіктивна" половинка проводить час зі своєю секретаркою, мені цікаво знати, що між вами.

Артем зробив ковток напою, ніби обмірковуючи її слова. Потім поставив склянку на стійку і повільно підійшов ближче.

— Ти хочеш запитати прямо? Чи все ж спробуєш зробити вигляд, що тобі байдуже?

— Мені дійсно байдуже, — швидко відповіла Сандра.

— Так і повірила б у це будь-яка інша жінка, крім тебе, Сандро.

Він усміхнувся, і вона відчула, як її щоки спалахнули.

— Ти просто ухиляєшся від відповіді, — з викликом відповіла вона, схрестивши руки на грудях.

— Може, просто хочу, щоб ти ще трохи помучилася?

Артемові подобалася ця гра. Він бачив, як вона намагається приховати хвилювання, як змагається з власними почуттями. Він наблизився ще більше, скорочуючи відстань між ними.

— Мія – гарна жінка, розумна, амбітна, і вона знає, чого хоче, — нарешті відповів він.

— І що ж вона хоче?

— Те саме, що і всі. Вплив. Гроші. Увагу.

Сандра примружила очі.

— Тобто, ти її просто використовуєш?

— А чому ти думаєш, що я когось використовую? Може, вона сама цього хоче?

Його голос був спокійним, майже грайливим. Але Сандра відчувала, що за цим стояло щось більше.

— Тобто між вами були… стосунки?

Артем посміхнувся, і його погляд пробіг по її обличчю, ловлячи кожну зміну її емоцій.

— Ти справді хочеш почути відповідь?

— Я просто цікавлюся.

— "Просто цікавлюся"? — він повторив її слова, ніби смакуючи їх. — Дорога моя, це вже майже звучить як ревнощі.

Сандра різко відступила.

— Не сміши мене! Я просто хочу розуміти, з ким маю справу.

Артем зробив крок уперед, не даючи їй можливості відійти занадто далеко.

— Зі мною, Сандро. Ти маєш справу зі мною. І якщо ти дійсно хочеш знати відповідь… Так, між нами щось було. Але я не обіцяв їй нічого серйозного. Мія знає свої межі.

— Але вона хоче більшого.

— Звісно. Всі жінки хочуть більшого, якщо поряд з ними успішний чоловік.

Він сказав це так легко, ніби це була очевидна істина.

— Я – не всі жінки.

— О, я це вже зрозумів.

В його голосі з’явилося щось глибше.

Сандра відчувала, як повітря між ними стало густішим. Вона бачила цей хижий блиск в його очах, цей ледве помітний натяк на щось більше.

Вона повинна була відійти. Відкинути цю розмову, забути, не дозволяти йому маніпулювати нею.

Але вона не могла.

— Тоді скажи мені, Артеме, якщо ти такий самовпевнений, чому ти ще не спиш зі мною?

Він здивувався.

Але тільки на мить.

А потім його губи розтягнулися в повільній, небезпечній усмішці.

— А ти сама цього хочеш, Сандро?

Її серце шалено закалатало. Вона потрапила в пастку, яку сама ж створила.

Він простягнув руку, легко торкаючись її підборіддя.

— Чому тобі так цікаво, що між мною і Мією? Хіба не тому, що тобі почало бути не все одно?

Вона хотіла відповісти, хотіла заперечити, але слова застрягли в горлі.

Артем нахилився ближче, але в останню секунду різко відступив.

— Ти ж знаєш, я терплячий. Я можу почекати, поки ти сама визнаєш, що хочеш мене.

Його слова ще довго відлунювали у її голові, коли вона залишилася сама.

Сандра сиділа на дивані, розгорнувши книгу, але зовсім не могла зосередитися на читанні. Її думки плуталися, постійно повертаючись до Артема. Вона намагалася пояснити собі, що це лише наслідок того, що вони тепер живуть разом, що він постійно поруч, і це лише тимчасовий ефект.

Телефон задзвонив, і вона здригнулася. На екрані висвітилося ім’я Дмитра.

— Привіт, — відповіла вона, намагаючись зробити голос спокійним.

— Привіт, красуне. Як ти? — його голос був теплий і м’який, такий знайомий, приємний.

— Добре, — відповіла вона, хоча сама не була впевнена в цьому.

— Я хотів запросити тебе на вечерю. Я знаю один чудовий ресторан… Що скажеш?

Сандра зам’ялася. Ще кілька днів тому вона б погодилася без жодних вагань. Дмитро завжди був для неї приємним співрозмовником, і вона знала, що він дійсно зацікавлений у ній. Але тепер щось змінилося. Її серце калатало сильніше від одного лише погляду Артема.

«Це просто ілюзія, — запевнила вона себе. — Просто вплив обставин».

— Дмитре, я… — вона хотіла відмовитися, але не встигла.

Гучний звук відкритих дверей змусив її здригнутися. Хтось увійшов до будинку. Сандра озирнулася і побачила Мію.