Розділ 14

Сандра не планувала їхати в офіс Артема. Вона не мала жодного обов’язку підтримувати його на зустрічі. Її роль у цьому шлюбі була простою: грати дружину, отримувати гроші, не ставити зайвих питань.

Але сьогодні вранці вона несподівано побачила на столі його телефон, який Артем забув удома. Її першою думкою було просто залишити його, але потім вона згадала, що сьогодні у нього важлива зустріч із потенційними партнерами.

І ось вона вже сидить у таксі, мчить до його офісу, переконуючи себе, що це всього лише знак ввічливості.

Вже у холі вона відчуває на собі цікаві погляди співробітників. Вони знають, хто вона, але для них вона – всього лише його нова дружина, про яку ходить безліч чуток.

— Пані Тарасенко, — секретарка ввічливо посміхається. — Артем зараз на зустрічі, але можете почекати в його кабінеті.

Сандра киває й заходить до просторого приміщення.

Вона розглядає інтер’єр: строгі темні меблі, великі панорамні вікна, масивний стіл. Відчувається сила, вплив і… сам Артем.

За хвилину двері відчиняються, і він заходить. Його обличчя зосереджене, але, побачивши її, він на мить завмирає.

— Що ти тут робиш?

Сандра піднімає його телефон.

— Забув. Думала, тобі знадобиться.

Артем бере пристрій і піднімає брову.

— Ти хвилювалася за мене?

— Просто була поруч, — швидко відповідає вона, намагаючись уникнути його пронизливого погляду.

— Ммм… — Він кидає телефон на стіл і наближається до неї. — І як минув твій ранок?

— Нормально.

Він усміхається, ніби читаючи її думки.

— Брехати тобі не личить, Сандро.

Сандра відкриває рота, щоб відповісти, але в цей момент двері знову відчиняються.

У кабінет заходить Мія.

Одягнена в облягаючу чорну сукню, що ідеально підкреслює її фігуру, вона випромінює впевненість. Її погляд пробігає по Сандрі, але вона вдає, що не помічає її.

— Артеме, я якраз хотіла обговорити… — вона зупиняється, ніби тільки зараз помітивши присутність Сандри. — Ой, пробач. Не знала, що ти не один.

Сандра схрещує руки на грудях.

— Я вже йду.

— Не обов’язково, — занадто солодким голосом каже Мія. — Може, тобі буде цікаво послухати, як ми з Артемом працюємо.

Артем сідає за стіл і дивиться на секретарку з легким роздратуванням.

— Що ти хотіла, Міє?

— Просто поговорити про тебе. Про нас, точніше, — її голос стає ще більш м’яким, а погляд сповнений натяків.

Сандра відчуває, як всередині неї закипає злість.

Мія повертається до Артема і нахиляється ближче, поклавши руки на його стіл.

— Ми так давно не проводили часу разом. Сумую за нашими… зустрічами.

Артем холодно дивиться на неї.

— У нас були ділові зустрічі, Міє.

— Хіба тільки ділові? — її губи ледь помітно вигинаються в зухвалій усмішці.

Сандра стискає кулаки. Вона не дозволить собі виглядати слабкою.

— Якщо ти хочеш щось запропонувати Артему, можеш зробити це при мені, — каже вона, змушуючи Мію нарешті звернути на неї увагу.

— О, ти ревнуєш? — з удаваною турботою питає та. — Не хвилюйся, дорога. Артем завжди вмів розділяти роботу і… розваги.

Сандра відчуває, що не витримає ще хвилини цієї гри.

— Артеме, я справді зайва тут, — вона повертається до дверей.

Але в наступний момент він хапає її за зап’ястя й змушує зупинитися.

— Нікуди ти не підеш.

Його голос глибокий і впевнений. Він дивиться на Мію й промовляє:

— Якщо ти ще раз дозволиш собі щось подібне у присутності моєї дружини, можеш збирати свої речі.

Мія явно не очікувала такого повороту. Її очі звужуються, але вона не поспішає відступати.

— Артеме, ти справді ставиш мене перед фактом?

— Саме так.

Вона примружує очі.

— Гаразд. Але якщо раптом тобі стане нудно… ти знаєш, де мене знайти.

Мія виходить із кабінету, залишаючи після себе тишу.

Сандра різко вириває руку з рук Артема.

— Ти не мав цього робити.

— Чому?

— Тому що це виглядало так, ніби… ніби я тобі важлива.

Артем повільно наближається до неї, змушуючи її задкувати, поки вона не опиняється притиснутою до столу.

— А ти не важлива?

Сандра не знаходить, що сказати.

Його обличчя зовсім поруч. Вона відчуває його дихання на своїй шкірі.

— Скажи мені правду, Сандро, — його голос стає шовковистим, пронизливим. — Ти відчула щось, коли Мія до мене торкалася?

Вона намагається сказати "ні", але слова не виходять.

Артем усміхається.

— Я так і думав.

Його губи торкаються її вуст, і цього разу вона не відштовхує його.

Вона здається.

І розуміє, що її серце вже давно обрало, навіть якщо її розум ще намагається опиратися.

Сандра не знає, скільки триває цей поцілунок — секунду, хвилину чи вічність. Усе навколо зникає, ніби весь світ звузився до одного моменту, одного чоловіка, одного дотику. Її тіло напружене, але не від відрази чи страху — від хвилювання, від розуміння, що вона не хоче зупинятися.

Але вона мусить.

Різко відсторонившись, Сандра вдихає повітря, ніби щойно виринула з-під води. Її серце гучно калатає, а руки мимоволі стискають край столу, як рятівну опору.

— Це… не те, що нам потрібно , — вона намагається сказати це впевнено, але голос зрадницьки тремтить.

Артем спокійно дивиться на неї. Його губи трохи припухлі після поцілунку, а в очах виблискує той самий небезпечний вогник, який завжди змушував її нервувати.

— Ти впевнена?

Вона відвертається, ховаючи погляд.

— Це не мало статися.

— Але сталося.

Його голос рівний, без звичного сарказму чи хитрої усмішки. Це змушує її ще більше панікувати.

— Просто забудь про це, Артеме.

Він не відповідає одразу. Вона відчуває, як його погляд ковзає по її обличчю, шиї, грудях. Від цього стає ще важче дихати.

— Як скажеш, — нарешті каже він, але його голос занадто спокійний, занадто впевнений.

Сандра розуміє: він не забуде.