Розділ 12.1

Артем відкрив двері свого будинку, і відразу відчув незвичну атмосферу. Було якесь дивне відчуття в повітрі, ніби щось змінилося. Він залишив сумку на столі й пішов до вітальні. І ось, коли він ступив за поріг, його погляд миттєво зупинився на незнайомій ситуації. Дмитро сидів на дивані поруч із Сандрою.

Сандра, помітивши його, швидко підняла погляд. Її обличчя злегка застигло, а очі стали серйозними. Артем змусив себе виглядати спокійно, хоча всередині відчував, як його емоції спалахують. Він одразу зрозумів, що цієї зустрічі не було в планах. Вона повинна була бути просто у нього вдома, а ось Дмитро… він не був частиною цієї картини.

Дмитро помітив Артема і миттєво піднявся, стримано кивнувши йому головою. Артем не відповів на цей жест, спостерігаючи за ним з тим самим холодним виразом, з яким зазвичай зустрічає будь-яку непередбачувану ситуацію.

— Дмитре, — звернувся Артем, намагаючись зробити свій голос якомога нейтральнішим, — не очікував тебе в моєму домі. Що привело тебе сюди?

Дмитро трохи знизив плечима, розуміючи, що йому доведеться пояснювати це. Він вирішив залишатися спокійним, навіть якщо розумів, що ситуація може вийти з-під контролю. Задоволений собою, він подивився на Сандру, а потім знову на Артема.

— Я просто прийшов поспілкуватися з Сандрою, — відповів він, вдаючи, що нічого особливого не сталося. — Бачимося не так часто. Ось і вирішив подивитися, як вона. Ми давно не спілкувались.

Артем не відводив погляду від Дмитра. Він бачив його манеру говорити, і це відразу його насторожило. Відчував, що це не просто випадковий візит, а щось більше. І те, що він зараз сидить тут, на дивані поруч з його дружиною — це вже не випадковість.

— Я розумію, — відповів Артем, натягуючи посмішку, хоча він розумів, що ця ситуація вже вийшла за межі того, що можна вважати звичайним. — Але ви ж розумієте, Дмитре, що не можна просто так приходити до чужих людей додому, не попередивши. Може, вам не слід було б тут залишатись надовго?

Дмитро, побачивши, як Артем намагається поставити його в незручне становище, не зміг не відповісти:

— Я, зрозуміло, не хотів створювати проблем. Просто був у районі і подумав, чому б не зайти, якщо Сандра була вдома.

Артем, слухаючи його, відчув, як внутрішнє напруження поступово наростає. Він відчував, що ситуація виходить з-під його контролю, але не міг дати йому виглядати так, ніби він це помітив. Тому він вирішив вдатися до дипломатії.

— Я цілком розумію, — відповів він, трохи примружуючи очі. — Тільки за умови, що наступного разу ти попередиш мене про такі візити. Це буде набагато зручніше для всіх нас.

Дмитро не відповів. Він просто кивнув і вставав з місця, в той момент обмінюючись поглядом з Сандрою, яка виглядала трішки розгубленою. Артем помітив це, і в його погляді виникла нова хвиля непередбачуваного відчуття.

— Сандро, — сказав Артем, звертаючись до неї. — Я сподіваюсь, тобі не важко було залишити все, що було важливе. Але якщо ти хочеш, щоб ми далі мали нормальні стосунки, я прошу, щоб такі ситуації більше не повторювались.

Сандра зітхнула і поглянула на Дмитра, який вже намагався забрати свої речі. Вона зібралася і намагалася повернути все в нормальне русло.

— Артем, я тебе розумію, — сказала вона, підходячи до нього і торкаючись його плеча, — але я не хочу, щоб у нашому житті були такі моменти напруги. Ми не повинні бути в таких ситуаціях. Все, що сталося, просто випадковість.

Артем подивився на неї, і в його очах знову з’явився той самий відблиск, який вона не могла не помітити. Це був погляд, який казав їй, що він не збирається здаватися без бою. Вона відчула, як напруга почала спадати.

— Якщо ти хочеш, щоб ми з тобою не мали подібних моментів, я готовий це почути, — сказав Артем, переводячи погляд на Дмитра. — Але я хочу знати, що ти для мене важлива, Сандро. І цього нікому не дозволю забрати. Ти повинна це зрозуміти.

Дмитро, не бажаючи залишатися в цьому замкнутому колі, підійшов до дверей і вже не сказав жодного слова. Він повернувся до Сандри і глянув на неї останній раз, мовчки залишивши будинок. Артем подивився йому в спину, але він не сказав нічого. Він знав, що це ще не кінець, і між ним і Дмитром будуть ще не раз спроби вирішити, хто з них гідний бути в її житті.

Сандра поглянула на Артема і зрозуміла, що не варто більше відтягувати момент. Вона відчула, що їй потрібно поговорити з ним. Але сьогодні це не буде той момент, коли вони вирішать, що відбувається між ними. Сьогодні їй просто потрібно було мати час, щоб все обдумати.

Артем, в свою чергу, не давав їй можливості залишити цей розділ без відповіді. Він чекав і був готовий до наступного кроку.

— Сандро, — сказав він тихо, — коли ти будеш готова говорити, я буду тут. Але це ще не кінець нашої гри.

Він залишив її на самоті з думками про те, що робити далі.