Розділ 10

Коли Сандра увійшла до будинку, її зустріла тиша. Артем не був у вітальні, тому вона тихо пройшла через коридор до спальні. Серце билося швидше, але вона намагалася не звертати на це уваги. Всі ці відчуття до Артема – сумніви, бажання, боротьба між логікою та емоціями – почали ставати все сильнішими. Вона ще не могла зрозуміти, чому кожен його погляд і кожне слово так сильно відгукуються в її душі. І що більше вона намагалася відштовхнути ці почуття, то більше вони росли, мов звір у клітці.

Відкриваючи двері до спальні, вона помітила, що ліжко було не зовсім таке, як вона залишила його. Трохи зсунуте, як ніби хтось сидів на ньому. Сандра здивовано подивилася навколо, але не знайшла Артема в кімнаті.

Проте зараз її увага була прикута до іншого — вона нарешті могла дихати вільно, адже ремонт у її кімнаті нарешті завершився. Сандра давно чекала цього моменту. Її маленька особиста простір знову став лише її. Більше не потрібно було жити в одній спальні з Артемом, що завжди приносило змішане відчуття.

Не встигла вона забратися до ліжка, як почула, як з коридору донісся звук кроків. Він повернувся.

Артем, знову без своєї звичайної усмішки, але з виразом, який Сандра не могла точно розшифрувати, увійшов до кімнати. За його плечима була тінь. Він швидко окинув її поглядом, ніби вивчаючи, потім, не відповідаючи на її погляд, голосно сказав:

— Де ти була?

Тон був беззаперечним, навіть коли він не підвищував голосу. Сандра відчула, як щось болісно стиснуло груди, і на мить все в її голові розпливлося в тумані. Вона мимоволі відвела погляд.

— Я просто гуляла, — відповіла вона, намагаючись зробити свій голос максимально рівним.

Артем підняв брову. Він одразу помітив, що вона ухиляється від відповіді, і його обличчя змінилося. Не було жодного натяку на жарти чи інші розслаблені емоції, лише холодне, дещо насторожене питання:

— А чому ти вирішила піти саме зараз? Мія була тут?

Сандра не відповіла. Вона просто відвернулася, роблячи вигляд, що займається чимось важливим. Але Артем не дозволяв їй уникати погляду. Він наблизився до неї, і її серце знову забилося з новою силою. Він був занадто близько, відчувався запах його після гоління, а його присутність була настільки інтенсивною, що Сандра відчула, як в середині її починає розгоратися щось дуже неясне.

— Ти навіть не відповідаєш, — вимовив він, ще більше наближаючись. — Тобі щось не подобається, Сандро?

Вона ледь не розгубилася. Вона почала відкривати рот, щоб щось сказати, але її обличчя немов запалало, а слова втекли, не встигнувши з'явитися.

Артем, здається, розгадав її мовчання, і, з усмішкою, що була більше схожа на іронію, обережно торкнувся її плеча. Його дотик був настільки близьким, що Сандра відчула, як її тіло напружується.

— Ти хочеш поговорити про Мію? — запитав він, а його голос тепер звучав настільки спокійно, що це мало зворотний ефект. Вона різко підняла на нього погляд. — Що, ревнуєш?

Сандра не знала, що відповісти. Здається, саме ця думка, яка тепер була озвучена, проникла глибше в її свідомість, і вона не могла це заперечити. Проте ще один погляд на Артема і його самовпевнений вираз обличчя змусив її знову сховатися у собі.

— Мені байдуже, що ти робиш, — відповіла вона, намагаючись зробити голос якомога впевненішим.

Артем сміявся.

— Ти щось не так зрозуміла. Я не буду з тобою сперечатися. Але те, що я знаю точно — твої очі говорять більше, ніж ти хочеш показати.

Він зробив кілька кроків назад, мов би відпускаючи її, але потім несподівано додав:

— Якщо ти переживаєш, я можу тебе заспокоїти.

Від цих слів Сандра відчула, як підсвідомо її гнів змішується з емоціями, яких вона ще не могла усвідомити. І хоча вона знову намагалася переконати себе, що це просто контракт, все більше вона розуміла, що почала відчувати щось до нього.

Артем, насолоджуючись її реакцією, нахилився ще трохи ближче і тихо, але впевнено сказав:

— Мія була тут, але це не має значення. Ти для мене — не більше ніж частина плану. І не думай, що все, що я роблю, не помічаєш. Ти тільки сама себе обманюєш.

Його слова вперлися в неї, як холодний потік. Вона відчула, як її груди стиснулися. Всі ці недомовленості, всі його натяки — все це тепер збивало її з пантелику.

— Так, я розумію, — прошепотіла вона, все ж намагаючись зберегти свою гідність.

Артем усміхнувся. Його самовпевненість була такою очевидною, що вона не знала, як на це реагувати.