Теодор
До біса всіх! Дядька з його заповітом. Олю з її докорами. Макса та Аліну з їхнім щасливим виводком.
Відчепіться та йдіть всі лісом!
Чому я не можу просто займатися тим, на чому знаюся? Мав рацію дядько – немає нічого важливішого, за роботу. Але мене чомусь вирішив примусити одружитися. Де логіка?
Зменшую швидкість, хоча дороги Франції дозволяють. Не вистачало ще потрапити в аварію, коли в мене купа справ.
Я створюю незалежний парфумерний бренд.
Із документами проблем немає, їх готують юристи. Ідей та концепцій у мене більше, ніж треба. Заощаджень на рекламну кампанію та перше виробництво вистачить. Справа за малим – дістати якісну сировину.
Жан-Марі обіцяв притримати новий урожай та попросив приїхати, щоб укласти договір особисто.
Саме те, що мені зараз потрібно – змінити декорації та провітрити голову.
Після того чорного дня я не в адекваті.
Спочатку затер до дірок заповіт, перечитуючи і не вірячи своїм очам. Потім перетворив на лахміття тренувальну грушу. Ледве не пірнув у запій, але вчасно взяв себе в руки. Якщо я хочу залишитися у справі, не потураючи еротичним фантазіям покійного дядька, не можна втрачати жодної хвилини.
Нік підписав договір із новим постачальником – заощадив. Чудово. Я ж заберу першосортну сировину у Жана-Марі і почну все з нуля.
Чим ще дядько хотів посадити мене на ланцюг?
Будинком? Тачками? Грошима?
Чхати на все!
Я взагалі з небагатої сім'ї.
До того як дядько взяв мене під крило, ми жили скромно. Маму мою теж хотів маєтком підкорити? А дістав гарбуза! Вона не продалася, і я не стану.
Ет! З Олею, звичайно, негарно вийшло.
Після фрази про Аліну мене осяяло. Вона думає, що її порятунок у школі та мої знаки уваги – це розіграш, спроба зачарувати та прив'язати до себе. Важко її засуджувати, коли сам не відрізняєшся довірою.
Ситуація і справді виглядає кепсько, ніби я пудрив дівчині мізки. Рятував, лікував, зачаровував. Навіть спалахи підозр зіграли мені на руку. Через них ми зловили пару космічних поцілунків. Тепер я певен, що Олі вони зайшли так само, як і мені. Але який тепер зиск з цього?
Оля заблокувала мій номер. Добре, хоч телефон не викинула. Я іноді заглядаю в карту – сидить у своїй квартирі, максимум по району пересувається.
Кидаю погляд на дзеркало заднього виду. На ньому бовтається срібний браслет. До ключика на карабіні тепер додалася її каблучка.
Стискаю кермо від хвилі розпачу.
Не склалося з кошеням. А ми могли непогано провести час.
Прованс засліплює красою. У вікно вривається шлейф ароматів: лаванда, соняшники, гаряча земля, свіжість із гір.
Мене це вже не чіпляє, але я хотів би побачити її здивування та захоплення.
Провести дівчину вздовж залитого квітами поля, а потім міцно притиснути до себе та вдихнути запах лаванди, що заплутався у м'якому волоссі.
Було б непогано.
Але ця довбана умова про шлюб... Вона розчавила у мені всю романтику. Нащо комусь в наш час потрібні вульгарні штампи в паспорті? Чому не можна просто насолоджуватися один одним, поки не набридне?
Досить. Все в піч. Проїхали.
Оля не хоче мене бачити та знати. А на мене чекають кілька напружених років розкручування нового бізнесу.
Повертаю до будинку Жана-Марі.
Браслет розгойдується на повороті та врізається у поле зору холодним блиском. Груди пробиває від думки – я її більше не побачу.
Стискаю щелепи та зриваю срібну прикрасу.
Геть з очей!
Куди її? У бардачок? Ще забуду, а машина орендована.
З насолодою мазохіста підношу до обличчя та вдихаю.
Ні.
Метал не тримає запахів. А Олін аромат, такий невловимий і легкий - і поготів.
Здається, в маєтку дядька лишилися речі, які вона носила. Спортивний костюм і той, брючний. В якому вона була у ресторані. Тоді я змусив її першою поцілувати мене…
Ричу від бурі незвичних емоцій, згадуючи тонкі пальчики на своїй шиї та її збуджений, розплавлений погляд.
Ну як? Як можна було влипнути у цю мишку?
Оля
Схлипую, затуливши обличчя рушником.
Хустки та серветки давно закінчилися. Добре, що мами немає вдома.
Боже, ну навіщо я пішла найматися до того клятого будинку?
Ой ні. Тоді я б не зустріла Мілану, а вона не допомогла Кості.
Тоді інакше.
Боже, чому я так недоречно закохалася у цього чоловіка?
Підступного, лицемірного, безпринципного і такого… такого сильного, красивого, звабливого?
Шкода, що Теодор не встиг показати мені пару ударів, я б використала їх просто в кабінеті нотаріуса. І плече б не пошкодувала. Все одно біль від його зради в рази сильніший.
Це так низько – використовувати мої почуття, щоб отримати спадщину.
Адже я всерйоз повірила, що між нами щось є. Що я йому цікава.
Зовсім голову втратила, дурненька! Давно до дзеркала підходила? Та без «допомоги» Теодора на мене і хімік не подивився б. Адже він вирішив накинутися саме тоді, коли Тео був поруч.
Брр… Хвиля огиди пробігає тілом.
Все, досить.
Плетуся у ванну, роздягаюся, стаю під душ. Кран довго не піддається – заіржавів, чи що? Кручу щосили. Уф…
Незабаром приїде Маринка. Похвалятиметься засмагою і фотками. А я як використана носова хустка.
Перемагаю вперту сантехніку та з ненавистю втираю у волосся шампунь. Скоріше б змився вже бордовий відтінок. Щоб ніяке нагадування про нього не чіпляло очей, не впивалося холодним уламком у серці.
Телефоном Теодора поки що доводиться користуватися – на нього дзвонять мама та Костя, фотки надсилають. Обов'язково поміняю та відішлю йому через Ніка, коли знайду на це сили. А поки що просто заблокувала номер Тео.
Весь одяг я залишила в маєтку, хоча Нік пропонував заїхати та забрати. Сукню, яка була на мені, я склала в пакет і зав'язала міцним вузлом. У тканину ввібрався запах його парфумів. Тяжкий і гіркий аромат з ледь чутною, дзвінкою ніжною нотою.
#106 в Жіночий роман
#369 в Любовні романи
#183 в Сучасний любовний роман
від ненависті до кохання, ніжна героїня, багатий хлопець і звичайна дівчина
Відредаговано: 04.11.2022