Глава 14

Оля

Дивлюся на себе в дзеркало у вбиральні. Який жах! Розплакалася, як першоклашка на лінійці. Обличчя пішло плямами, в очах досі стоять сльози.

Через них я мало не збила з ніг Ніка, перечепившись. Добре, що він не розгубився і підхопив мене.

Стираю серветкою зіпсований макіяж. Ой, а в мене ж пудра є! Мілана підібрала. Зараз я ці плями… Тільки сумочка лишилася біля столу.

Виходжу до зали і чую вже знайомий голос десь поруч.

– Знаєш, Ніку, я все дещо поквапився з виходом на роботу. Не можу зосередитися. Мабуть, візьму завтра вихідний.

– Звичайно, Теодоре. Ніхто тебе не засудить.

– А ось і моя наречена, – Тео міцно стискає мою долоню, пильно вдивляється в ще припухлі від сльоз очі. – Олін брат потрапив до лікарні, от вона і хвилюється, бідолаха, – каже сухо.

– Сумно це чути, – повертає до мене Нік. – Потрібна допомога?

– Ми впораємося, – відповідає за мене Тео. – Якщо щось термінове, дзвони. Ми вже їдемо додому, так, люба? Втомилися, – сильніше стискає мою руку. Я мало не скрикую.

Нічого не розумію, адже ми хотіли повечеряти. Офіціанти виносять наші страви. Але щось питати під холодним поглядом зелених очей в мене не повертається язик, і я просто киваю.

Що сталося? Хвилину тому Теодор заспокоював і втішав. Я відчувала його сильні руки, які надійно вкривали мене від усього світу. А він притискався до мого волосся і ніжно стирав сльозинки зі щік. Але тепер його губи знову зневажливо підтиснуті.

– Бажаю вам гарного вечора, – Нік салютує напоєм і відвертається до барної стійки, а Теодор тягне мене до виходу.

– Запишіть на мій рахунок, – кидає метрдотелю.

– Почекай, сумочка, – озираюсь на наш столик. Офіціанти вже розставили посуд і чекають на нас, щоб ефектно зняти металеві ковпаки.

– До біса твою сумочку! – каже, не дивлячись на мене. Міцно стискає мою руку та продовжує прямувати до ліфтів.

– Але ... – я зупиняюся, Тео продовжує йти. Відчуваю ривок і влітаю в його спину.

– Що ще ти вигадала? - повертається і нависає наді мною Тео.

– Там документи… і ключ, – шепочу одними губами.

Теодор шумно зітхає та повертається до зали.

– Обійми мене, – чую біля самого вуха.

– Що?

– Я сказав обійми мене, зіприся на мою руку, – притягує до себе ближче. – Якщо пам'ятаєш, ми обговорювали цей пункт.

– А… Так, звичайно, – відчуваю, як ноги віднімаються, а руки стають неслухняними та незграбними.

На терасі я швидко знаходжу сумочку і з жалем дивлюся на величезні металеві ковпаки. Вдень зовсім не було часу нормально поїсти. Теодор перехоплює мій погляд і киває персоналу:

– Запакуйте.

Офіціанти забирають страви. Мій наречений залпом осушує келих з мінералкою, дивиться на барну стійку і спирається на прозорі перила. Простягає руки.

– Йди до мене.

– Пробач?

– Швидше!

Ступаю у коло його рук. Воно стрімко стискається. Теодор повертає мене до себе в напівоберту.

– Усміхайся, – він нахиляється, губи навскіс торкаються щоки, відсовують волосся та зупиняються на моєму вушку, обпікаючи його подихом. – Зроби вигляд, що тобі подобається.

"Зробити вигляд?" Його губи лоскочуть, моєю шкірою розбігаються електричні розряди.

Мимоволі заплющую очі і відчуваю, як колотиться серце.

Мені солодко та тривожно водночас. Це він для Ніка знову – приходить нарешті думка. Але тілу цього не поясниш. Воно реагує на ніжні торкання, сонячний, терпкий аромат. Шия горить під гарячими поцілунками, серце голосно б'ється.

Теодор піднімає моє підборіддя, змушуючи тонути у глибокій зелені очей. На мить він кидає погляд убік, кудись углиб зали.

– А тепер ми цілуємось, наче закохані, – наказує так само впевнено, як завжди.

Відчуваю, як підкошуються ноги, і спираюсь на вкрите м’язами, тверде тіло.

Добре, що на терасі ми самі, та і в залі навпроти зайнято лише кілька столиків. Ох, ще й Нік біля бару!

Зберись, Олю. Це лише поцілунок. Уяви, що граєш у постановці сплячої красуні. Ні, не підходить. Вона ж там спить, а мені треба показати закоханість. Тоді Ромео та Джульєтта, акт перший, сцена п'ята.

Знову заплющую очі і тягнуся до його обличчя. Рука Тео заривається в моє волосся на потилиці, губи рухаються повільно, легко. Майже механічно. Ох, як я ненавиджу його в цей момент!

Для нього поцілунок нічого не означає, просто чергова вистава. А я цілувалася завжди тільки з почуттям любові. Ну гаразд, симпатії, і один раз від чистого інтересу - найперший.

Але жоден минулий поцілунок так не діяв на мене. Я хапаюся за лацкан піджака Тео, тому що світ розкручується навколо мене дедалі швидше. У голові лопаються бульбашки, а тіло плавиться, сильніше притискаючись до чоловічого рельєфу.

І цей запах. Мені хочеться вдихнути його глибше і не випускати з легенів. Моя рука сама повзе вгору, торкається міцної шиї.

Теодор охоплює моє обличчя двома руками та підключає язик.

О Господи, моє тіло забуває дихати і ловить кожен рух, відгукуючись гарячими хвилями насолоди.

Його пальці гладять мої щоки, Тео відривається на мить і спирається на мене чолом. Соковиті губи в сантиметрі від моїх.

– Непогано… зовсім непогано прикидаєшся… – видихає, перемежуючи слова легкими поцілунками. – Сподіваюсь, Нік оцінив твої старання.

Часто моргаю, приходячи до тями, і ледве стримую порив вчепитися в його золотисту шевелюру.

Негідник, який же він негідник і брехун! Сльози знову підступають до очей, але цього разу я їх стримую і відштовхую кулаками його торс.

– Якщо ми закінчили, я поїду додому. Не треба проводжати, – мене трясе від злості.

Теодор перехоплює моє зап'ястя, другою рукою згрібає зі столу фірмові пакети. Я не помітила, коли їх принесли. Поки красень розігрував сцену пристрасті, я зовсім втратила зв'язок із реальністю. Від цього мені стає ще бридкіше.

Добре, що вечір закінчено. Швидше додому, в душ, а ранком – до Кості. Ця думка заспокоює.