Глава 13

Теодор

Сіра мишка знову мало не провела мене. Вірніше, вже не сіра мишка, а швидше темна конячка. Вона хотіла відволікти мене «помилкою» в анкеті і сховати чиїсь неакуратні сліди обману. І я майже повірив.

Кілька секунд мені навіть хотілося, аби все так і було. Щоб Оля виявилася звичайною пересічною дівчиною, покоївкою без рекомендацій та з непідробним інтересом до мене. Бо щось мене в ній по-особливому чіпляє.

Оля змістила мій фокус уваги з краси грубої, виразної на тоншу та ніжнішу, майже примарну. Може, тому Міланка так і біситься? Відчуває, що не приваблює мене вже так, як раніше.

Та й нехай, буду більше часу проводити з Олею і нарешті розкрию секрет її невловимої чарівності.

Не встиг я насолодитися цією думкою, як дзвінок Ніка зруйнував цю ілюзію вщент. По-перше, звідки в нього номер Олі?

По-друге, «випадкова» наречена, пострілюючи на мене очима, сказала де ми, пораділа, що догодила заму і пообіцяла щось щодо парфумерного списку.

Вони знущаються? Планують зустріч, аби передати склад «Ангела», просто під моїм носом? Але цей намір у них не вигорить.

Ти хотіла гарантій, Олю? Будь ласка! Найнадійніший банк. Лише персональний доступ. А за твоїми переміщеннями я тепер стежитиму особисто!

Дівчина продовжує вішати локшину на мої вуха: послуги банку для неї занадто дорогі, а в парфумах вона зовсім не розуміється. І не користується, бо від них, бачте, їй болить голова… Стривай-то! Хм…

– Це справді цікаво, – мимоволі кажу вголос.

Є кілька варіантів.

Вона користувалася дешевою хімією, неправильно наносила, чи має алергію на якісь компоненти? Найчастіше це через важкі ефірні олії. Але причиною може бути і емоційне підґрунтя. Неприємний спогад про різкий запах пішов на підсвідомість і дає знати про себе головним болем…

Я б поекспериментував із худорлявкою.

Спершу спробував би на Олі легкі цитрусові аромати. Звісно, монокомпонентні. Аби унеможливити алергію. А потім розширював їх, додаючи глибини відтінками зелені та теплих прянощів. Можливо імбир? Тільки олія зі свіжих коренів, а не висушених. В ароматі свіжого імбиру є якась іскристість, прихована енергія, як у цій дівчині.

Помічаю, що Оля завмерла перед відкритим сейфом. На щоках знову розпускаються рожеві бутони. Очі сяють, губи розтулені.

Вона гіпнотизує мене? У неї непогано виходить. Лише дві хвилини тому я хотів струснути її, притиснути до стіни і вибити зізнання про її справи з Ніком. Але тепер я певен лише у пункті «притиснути до стіни».

Чорт забирай, Тео! Зберися. Не дозволяй цій хитрунці зачарувати тебе остаточно.

Для цього краще перервати наше усамітнення в закритому від камер і сторонніх очей просторі.

Пропоную дівчині повечеряти. Вона не проти і після всіх формальностей я веду її до машини.

Оля мовчить всю дорогу. Трохи розгублено торкається вже слухняного каскаду волосся.

Треба визнати, акторська майстерність у неї на найвищому рівні. Я шкірою відчуваю її зніяковілість, коли ми заходимо до елітного ресторану на верхньому поверсі хмарочоса.

Впевнено крокую до віпки у глибині зали, але Оля з дитячим захопленням дивиться на відкриту терасу.

– Тут так гарно, – каже сором'язливо.

І я піддаюсь на її емоцію. У принципі це нічого не вирішує. Нехай думає, що ведуся на її хитрощі.

Ковтаю мінеральну воду та спостерігаю, як Оля несміливо перевертає важкі сторінки меню.

– Щось сподобалося? – мене навіть розважає її награна боязкість. – Що ти любиш?

– Я ... – дівчина піднімає на мить блакитні планети очей, прикушує губку і знову схиляється.

– Не забувай, відповідати на мої запитання – твоя робота.

– Так, звичайно, – відразу напружується і говорить як відмінниця біля дошки – чітко, дзвінко і без зупинок. – Я люблю гречку, рибу, фрукти, ненавиджу фарширований перець та желе.

– Жодного желе, зрозуміло, – не можу стримати посмішки. – Візьми морський коктейль. Тобі має сподобатися середземноморська кухня.

Оля усміхається у відповідь і киває, а я залипаю на вигин її м'яких губ.

– Що ти п'єш?

– Ні, зовсім не п'ю. Максимум, келих вина з великого приводу, але в мене потім болить розколюється. А ти?

– Я теж. Алкоголь притуплює чутливість рецепторів. А для мене вони є критично важливими. Хоча я зібрав пристойну колекцію віскі, коли створював один аромат.

– Парфуми із запахом алкоголю? – усміхається Оля, а я милуюся її чарівною ямочкою на щоці.

– Так, я зробив друзями віскі, тепле дерево, легкий дим та ноти стиглої вишні. Дуже затишний вийшов аромат. Я тебе з ним познайомлю, – дівчина піднімає брови. – Що?

– Ти говориш про запах, як про живу істоту.

– Справді? Не помічав…

Офіціант нахиляється над нашим столиком та запалює свічки. Цікаво, чи давно він тут? От дідько, Тео! Ти дозволяєш цьому підсадному пташеняті себе захопити?

Але, з іншого боку, я можу показати, що піддався на її хитрощі. Дівчина розслабиться, припуститься помилки і видасть себе. У будь-якому випадку, я тепер не спущу з неї очей.

Роблю замовлення і знову повертаюся до Олі.

Вона про щось задумалася. Сумні очі дивляться в далечінь, на вечірнє місто, лоб напружений, губи тремтять.

– Про що ти думаєш? – схоже, я насправді хочу про це дізнатися! Що такого сталося за тридцять секунд, що моє кошеня вже готове розплакатися?

"Моє кошеня"?! Теодор, хай тобі грець! Серйозно? Гаразд, усе згодом. Наразі головне дізнатися, що там трапилось у Олі.

– Я… сьогодні я була у лікарні, – киваю. Так, бачив по карті і подумав, що відвідує родича. Але Оля прикушує тремтячі губи і судомно втягує повітря.

– Ти хвора? Тобі погано? Олю, потрібен лікар? – та що ж це, з біса, зі мною діється? Просто зараз я готовий нести її до швидкої на руках.

– Ні, – мотає головою, блискучий шовк волосся віялом закриває обличчя. – Мого брата збила машина.