Глава 7

Оля

Теодор одними губами шепоче «дякую», але я вже зачиняю двері і відкриваю журнал викликів. Слава Богу, мама ще не дзвонила. Набираю останній номер.

– Марино, мені знову потрібна твоя допомога. Цей Теодор, які парфуми він випускає?

– Оль, ну ти чого? Телевізор не вмикаєш? – сміється подруга.

– Не з моїми навчальними планами мені… А останні місяці взагалі часу немає, сама знаєш.

– Може, вивіски бачила? Вони по всьому місту миготять. Там така сексі-блондинка із вогню виходить.

– Здається, згадую…

– Ну ось, це ж «Вогняний янгол» – революція у світі парфумерії. Дихання чистої пристрасті! Я вже на пам’ять слогани знаю, – тараторить Маринка. – Хотіла, аби Пашка мені подарував, а він ціну як побачив, плювався півгодини. І нічого схожого дешевше немає, бо склад засекречений.

Так! Здається, це те, що потрібно! Я навіть підстрибую від радощів.

– Коротше, ангельські парфуми за диявольською ціною. Пашка сказав, що за такі гроші краще поїхати на море, – продовжує щебетати подруга. – А ти там як? Влаштувалася у сексі-парфумера?

– Майже. Обговорюємо формальності.

– Оль, так може твій новий шеф що-небудь розповість про «Ангела», ти там нагостри вушка, гаразд? Не дарма ж я тобі такі рекомендації накатала.

– Так, дякую тобі, Марин.

– Ага! Завжди будь ласка, – не відчуває іронії у моєму голосі подруга.

– Ну все, мені час, па-па!

Натискаю відбій, роблю кілька глибоких вдихів і дзвоню мамі.

– Привіт, ма. Як він сьогодні?

– Привіт, Оленько, він щойно заснув, – шепоче мама в трубку. – Сьогодні його дивився реабілітолог. Сказав, що шанс є, і Костя зможе підвестися на ноги, але для цього треба записатися на якусь спеціальну програму. Із тренерами, басейном, тренажерами. Що ж робити, Оленько? Це так дорого!

Чую в трубці стомлений і стривожений голос. На очі навертаються сльози. Костя зможе ходити! Мій добрий та сильний старший брат. Він обов'язково видужає.

Костя вже здійснив диво, виживши після жахливої ​​катастрофи. Машина збила його вело на повній швидкості. Брат захоплюється спортом і за можливості завжди пересувається ним. Того ранку він їхав з нічної зміни у ветеринарній клініці. Водія досі не знайшли. Страховка та збереження давно скінчилися. На мамину зарплату бібліотекаря та мою, вчителя, особливо не розбіжишся. Але тепер усе буде гаразд.

– Мамо, записуй Костю на цю програму, – впевнено говорю у слухавку.

– Але як же, Олю…

– Про гроші не думай. Я влаштувалась на гарну роботу.

Рішення прийнято.

Для Кості я готова уявити, що просто граю роль у шкільній постановці. Це лише роль. На три дні, умовляю себе на шляху до кабінету.

Головне – не піддаватися емоціям!

Нік виходить із кабінету зі стосом документів. Теодор притримує перед ним двері.

– Подумай ще раз. Пропозиція вигідна. І дякую за гостинність. Завтра в офісі?

– Так, Нік. Робота перш за все. Дядько б схвалив моє рішення.

Теодор піднімає куточок губ, але усмішка виходить дуже сумна. Зелені очі темніють, наче тінь набігає на весняне листя. Схоже, він справді сумує за своїм дядьком.

Не розслабляйся, Олю! Даю собі уявного штурхана. Він просто хоче тебе розжалити. Лише зображує смуток, як зображував пристрасть під час поцілунку із такою міллю, як ти.

– Олю, радий знайомству. Шкода, що за таких обставин, – киває мені Нік.

– Так, згодна, Миколо… Тобто, Нік. Прийміть мої співчуття.

Бізнесмен йде, а мій фіктивний наречений відкриває двері ширше.

– Зайдеш? – спокійно чекає, не наказуючи, як зазвичай.

– Так, дякую, – проходжу в кабінет, влаштовуюсь на дивані і беру до рук ледь тепле горнятко.

— Мабуть вже захола, замовити ще?

– Ні, – глибоко вдихаю слабкий запах кави. Сподіваюся, він допоможе мені не потонути у пряному ореолі нареченого.

– Те, що я сказав наразі… Ти неправильно мене зрозуміла. Я не хотів налякати тебе. І те, що сталося потім…

Який він ввічливий! Навіть не скажеш, що готовий одружитися з першою пересічною заради грошей. Відмахуюсь від його незграбних спроб вибачитись і переходжу до справи.

– Твоя пропозиція ще в силі?

– Звісно.

– Тринадцять тисяч доларів за три дні мого часу та відмову від спадщини?

– Так.

Відчуваю, як хвилювання піднімається всередині хвилею, наче перед відкритим уроком. Та дарма, я впораюся, я спокійна та впевнена – тверджу собі заспокійливо.

– У мене є одна умова.

– Не сумнівався.

– Мені потрібна гарантія безпеки. Мені та моїм близьким.

Його погляд важчає, риси обличчя застигають, наче маска. З ввічливого красеня хлопець перетворюється на настороженого тигра.

– Що ти хочеш? – звучить холодний спокійний голос. Але мене від нього пробиває піт.

– Склад «Вогняного янгола».

– Зрозуміло, – жодної ознаки здивування. Він наче передбачив репліку. – У мене також є умова.

– Яка? – ледве видавлюю із себе.

Пальці починають тремтіти. Відставляю горнятко і стискаю їх. Що ще йому треба від мене?

– Те, що трапилося в цьому кабінеті, – Тео сідає поряд, і я відчуваю жар його тіла. – Поцілунок. Він може ще знадобитися. – Чоловік дивиться у вічі, тягнеться до мого волосся й крутить пасмо між засмаглих пальців.

Дихання завмирає у грудях. Тіло згадує хвилю насолоди від його дотиків. Я заплющуюсь і відвертаюсь, пасмо вислизає з його руки.

– Ще три поцілунки. Справжніх та добровільних. Ми ж все-таки наречений і наречена, – в останніх словах чую неприкритий глум. – А завтра ти отримаєш склад моїх парфумів. Домовилися, Олю?

Теодор простягає руку, його очі примружені, чуттєві губи вигнуті в оманливій усмішці.

Немає сумнівів, я укладаю угоду із довіреним диявола! Мороз біжить по шкірі. Хочеться вибігти з цього кабінету, з цього будинку і забути все: зелені очі, сильні пальці, пристрасні обійми та приховані погрози.