Глава 6

Оля

Вибігаю до саду. Прохолодний вітер огортає гаряче тіло. Це добре. Я відчуваю терпкий чоловічий аромат на своїх руках, на обличчі. Губи палають. Щоки поколює від щетини Теодора.

Теодор. Вимовляю пошепки ім'я і знову бачу його смарагдові очі.

Цей хлопець погано на мене впливає. Сьогодні я обурювалася його нахабству, співчувала його горю, шкодувала самотнього хлопчика, яким він був колись, і хотіла вдарити злісного шантажиста, у якого він виріс. А потім…

Потім я хотіла, аби він не зупинявся і продовжував мене цілувати.

Це було так природньо і легко – довіритися його губам, відчувати гарячі руки на плечах, чути його прискорене серцебиття. Він ніби закрив мене від усіх проблем. Навіть від своєї жорстокості та погроз. Він був такий ніжний. Наче… Наче я була дуже особлива для нього.

Але це брехня.

Я сама бачила дівчину, на яку він чекав вранці. Мілана. Упевнена, це не перша його коханка. І не остання. Просто ще одна, як і я.

Як там Маринка казала? «Ароматний денді». «Жодної спідниці не пропускає». Так ось навіщо вона вбрала мене в коротку сукню! Ох, зараз би я сказала їй пару фразеологізмів із лексикону старших класів! Шкода, телефон разом із сумкою залишились у кабінеті.

Все ясно. Він просто вмілий спокусник. Добре, що зайшов Нік і зупинив це божевілля.

Стривай-но, яка ж я дурепа! Цей поцілунок був для Ніка! Просто ще одна вистава, щоб не втратити спадщину.

Я здригаюся, але тепер від огиди. Витираю губи тильною стороною долоні.

Добре, у нас задача. Дано: один брехливий спадкоємець великого бізнесу, його коханка з собачкою, старший брат у лікарні, рахунки за кредитом та нуль вакансій до кінця місяця. Питання: через скільки днів збожеволіє вчителька початкових класів Савчук Ольга Петрівна?

Думай швидше, Олю. Незабаром мати повернеться з лікарні. Вона весь день провела біля ліжка Кості. Якщо побачить, що тебе немає вдома і не додзвониться, до умов задачки додасться її серцевий напад.

Три дні. Він сказав, що заплатить тринадцять тисяч доларів за три дні і мою відмову від спадщини. Не найщасливіше число. Але воно б покрило частину кредитів на лікування брата.

А може, закрадається шалена думка, не відмовлятися від спадщини? Ось здивується мій наречений! Уявляю його очі, що кидають зелені блискавки. З губ зривається нервовий смішок. Але вже через секунду я приходжу до тями.

У мене немає грошей на юристів, суди, немає сил на паперову тяганину і немає абсолютно ніякого бажання бути поруч із лицемірним розпусником довше трьох днів.

Отже, я погоджуюсь на його умови?

Але не можу довіряти Теодору. З першої секунди, як побачила, не можу довіряти. Щойно він обіцяв не чіпати мене і за хвилину цілував силою. Він погрожував Кості! У нього є мої дані. Мені потрібно щось натомість. Як він там казав? «Слабке місце»!

Повертаюся до кабінету та прислухаюся біля дверей. Нік ще там! Чудово. Стукаю в масивні двері і заглядаю в кімнату з наймилішою посмішкою, на яку здатна.

Чоловіки біля столу: сперечаються і перебирають якісь папери.

Тео піднімає голову і завмирає на півслові.

– Я за телефоном. Треба мамі зателефонувати.

– Ти бачив їх ціни, Теодоре? – Нік продовжує водити пальцем по рядках. – Мені здається, це цікава пропозиція. Рівень прибутку збільшиться...

– Ні, Ніку. Я не знижуватиму якість сировини. Ти сам знаєш, як це впливає на час звучання аромату.

Я хапаю мобільний та майже біжу до дверей.

– Оля! - м'яко кличе Теодор. – Я хотів вибачитись…

– Дві хвилини, і я повернусь, – хапаюся за холодний метал ручки, як за рятувальний круг. Усього один дзвінок, мені потрібний один дзвінок.

– Хотів вас спитати, – відривається від паперів Нік, – де ви познайомилися?

– В бібліотеці.

– В клубі.

Кажемо одночасно, Нік піднімає брови.

Овва, такими темпами ми й дня не протримаємось.

– У книжковому клубі, – намагаюся викрутитись і знову ненавиджу себе за брехню.

– Так… є такі невеликі гуртки у бібліотеці, – підключається Тео. – Де люди збираються та обговорюють книги. Там і познайомились.

У-ф-ф… Видихаю непомітно.

– Цікаво, яку ж книгу ви обговорювали того дня? – продовжує допит Нік.

О Боже, я відчуваю, як павутиння брехні затягує мене, як жалюгідну комашку.

– "Парфумер", – згадую доречний твір, поки Тео не назвав якийсь розпусний роман маркіза де Сада. А я певна, він читав їх усі.

– Ну звичайно, що ще могло зацікавити нашого генія ароматів, – Нік знову занурюється у папери.

Теодор одними губами шепоче «дякую», але я вже зачиняю двері і відкриваю журнал викликів. Слава Богу, мама ще не дзвонила. Набираю останній номер.

– Марино, мені знову потрібна твоя допомога. Цей Теодор, які парфуми він випускає?

***

Теодор

Оля вибігла з кабінету, щойно я послабив руки. Вона обіцяла подумати, але після того, що сталося хвилину тому…

Їй сподобався мій поцілунок. Я ладен битися об заклад, що сподобався. Це тремтіння в її худенькому тілі, м'які поступливі губи і ледь чутний стогін.

Але в цьому й проблема – дівчина злякається своїх почуттів, пристрасі та просто відмовиться мені допомагати. Хоч чого тут лякатися? Це ж лише природній інстинкт. Зі мною купу разів відбувалося щось схоже.

Щоправда, не накривало так сильно. Я навіть радий, що Нік відволікає мене зараз роботою. Інакше, я б наздогнав худорлявку і продовжив вивчення її непоказної фігурки.

Але що ж це? Шановний Нік серйозно хоче винести на обговорення закупівлю другосортної сировини? Я бачив цю пропозицію тиждень тому і одразу кинув у спам. Victory-Odor створює якісний продукт, навіщо нам знижувати планку? Так, прибуток підвищиться, але це тимчасове явище, а у довгостроковій перспективі ми втратимо імідж.

Намагаюся тактовно нагадати провідні принципи нашої компанії, коли в кімнату заходить Оля.