Розділ 28

Максим повернувся додому пізно ввечері.

Втомлений.

Спустошений.

І зовсім не готовий до нових загадок.

Але вони вже чекали на нього.

Поліна сиділа у вітальні.

Поруч із нею були Софія та Артем.

На столі лежала стара фотографія.

Та сама.

Яку надіслав Володимир.

— Тобі треба це побачити.

Тихо сказала Поліна.

Максим узяв знімок.

На ньому була його мати.

Молода.

Усміхнена.

Поруч стояли Олександр Григорович і Володимир.

А на руках вона тримала маленького Максима.

— Я вже бачив її.

Сказав він.

— Подивись уважніше.

Відповіла Поліна.

Максим насупився.

Почав розглядати фото ще раз.

І нічого не помічав.

Лише звичайний сімейний знімок.

А потім Поліна показала пальцем.

— Ось тут.

На шиї його матері висів медальйон.

Старовинний.

Срібний.

У формі півмісяця.

— І що?

Не зрозумів Максим.

Поліна мовчки дістала телефон.

Відкрила іншу фотографію.

І простягнула йому.

Максим подивився.

І завмер.

Бо на фото був Володимир Савчук.

Зроблене Софією кілька місяців тому.

І на його шиї висів такий самий медальйон.

Абсолютно такий самий.

— Це родинна річ.

Тихо сказала Софія.

— Я бачила її в нього багато разів.

Максим відчув дивне хвилювання.

— І що це означає?

— Не знаю.

Відповіла Поліна.

— Але думаю, він спеціально хотів, щоб ми це помітили.

Тієї ночі вони майже не спали.

Переглядали старі документи.

Альбоми.

Листи.

Будь-що, що могло допомогти.

І близько другої ночі Софія знайшла дещо дивне.

У старому фотоальбомі була вкладена пожовкла газетна вирізка.

Датована 1987 роком.

За рік до народження Максима.

Стаття розповідала про пожежу.

У старому будинку на околиці міста.

Пожежу, яка забрала життя молодої жінки.

Ім'я в статті змусило всіх завмерти.

Анна Савчук.

— Савчук?

Прошепотіла Поліна.

— Родичка Володимира?

Максим уважно читав далі.

І раптом побачив рядок.

Від якого серце почало битися швидше.

"Загибла була дружиною місцевого лікаря Івана Савчука та матір'ю двох дітей."

— Двох дітей.

Повторив Максим.

— Але ж у батька була лише сестра...

Софія похитала головою.

— Очевидно, ні.

Запала тиша.

Усі дивилися на пожовклий клаптик газети.

І поступово починали розуміти.

Щось не сходиться.

Дуже сильно не сходиться.

Наступного ранку Максим поїхав до міського архіву.

Сам.

Йому потрібно було побачити документи власними очима.

Стара архіваріуска довго переглядала каталоги.

Потім принесла кілька папок.

І залишила його наодинці.

Через сорок хвилин Максим сидів нерухомо.

Дивлячись в одну точку.

Бо знайшов те, чого не мав знайти.

Свідоцтво про народження своєї матері.

Свідоцтво про народження Володимира.

І ще одне.

Третє.

Ім'я:

Олена Савчук.

Дата народження.

Місце народження.

Ті самі батьки.

Третя дитина.

Третя сестра.

Про яку ніхто ніколи не говорив.

Максим одразу подзвонив Поліні.

— Я дещо знайшов.

— Що саме?

— У мами була ще одна сестра.

На тому кінці запала тиша.

— І?

— Поліно...

Його голос став хрипким.

— Її звали Олена.

Серце Поліни завмерло.

— Як моя Олена?

— Так.

— Це збіг.

— Можливо.

Але Максим уже не вірив у збіги.

Не після всього.

Він перегорнув останню сторінку справи.

І побачив примітку.

Коротку.

Написану від руки.

"Дитину передано на усиновлення після смерті матері."

Максим зблід.

— Боже...

— Що там?

Швидко запитала Поліна.

Він дивився на документ.

І не міг повірити.

— У тітки Олени була дитина.

— І де вона зараз?

Прошепотіла Поліна.

Максим повільно прочитав останній рядок.

І відчув, як земля йде з-під ніг.

— Здається...

Я знаю це прізвище.

Він підняв очі.

І тихо промовив:

— Цю дитину всиновила родина Коваленків.

Поліна перестала дихати.

— Максиме...

— Так.

— Коваленки — це моє дівоче прізвище.

❤️ Далі буде...