Розділ 24

Після розмови з Мариною Максим майже не спав.

У голові крутилися сотні думок.

Тисячі запитань.

І лише одна відповідь.

Йому потрібно знайти Софію.

Наступного ранку Поліна застала його на кухні.

Із чашкою давно охололого чаю.

І втомленими очима.

— Ти взагалі спав?

Максим сумно усміхнувся.

— Трохи.

— Брешеш.

— Так.

Поліна сіла поруч.

І мовчки взяла його за руку.

— Ми знайдемо її.

Максим подивився на неї.

І вкотре здивувався.

Навіть зараз.

Коли в його життя увірвалася людина з минулого.

Коли все стало складніше.

Поліна залишалася поруч.

— А якщо це правда?

Тихо запитав він.

— Яка саме?

— Якщо Софія справді моя донька.

Поліна усміхнулася.

Ледь помітно.

— Тоді вона дуже щаслива дівчина.

Максим опустив погляд.

— Ти не злишся?

— За що?

— Через Марину.

Вона похитала головою.

— Максиме.

У тебе було життя до мене.

Так само як у мене було життя до тебе.

Важливо лише те, що ми робимо зараз.

Серце стислося від вдячності.

І любові.

Того ж дня вони поїхали до Марини.

Разом.

Максим не хотів нічого приховувати від Поліни.

І Поліна була вдячна за це.

Марина зустріла їх у невеликому будинку на околиці міста.

Виглядала виснаженою.

Наче не спала багато ночей поспіль.

— Є новини?

Запитав Максим.

Марина похитала головою.

— Ні.

— Поліція?

— Працює.

Але поки без результатів.

Вона сіла за стіл.

І простягнула фотографію.

На знімку була дівчина років шістнадцяти.

Темне волосся.

Світлі очі.

Впертий погляд.

І дивовижно знайома усмішка.

Максим завмер.

Бо раптом побачив самого себе.

У шістнадцять.

— Вона схожа на тебе.

Тихо сказала Поліна.

І він не зміг заперечити.

— Розкажи про неї.

Попросив Максим.

На обличчі Марини вперше з'явилася усмішка.

— Софія розумна.

Уперта.

Дуже вперта.

— Це спадкове.

Пробурмотів Максим.

Марина ледь засміялася.

— Любить малювати.

Мріє стати архітекторкою.

І завжди ставить забагато запитань.

Поліна посміхнулася.

— Теж схоже на Максима.

— Ей.

— Правда ж.

І вперше за весь день атмосфера трохи потеплішала.

Але спокій тривав недовго.

Телефон Марини раптом задзвонив.

Невідомий номер.

Усі насторожилися.

Жінка відповіла.

— Алло?

Кілька секунд вона мовчала.

А потім різко зблідла.

— Що?

Максим підвівся.

— Що сталося?

Марина тремтіла.

— Це лікарня.

Дорога тривала вічність.

Хоча насправді лише двадцять хвилин.

У машині панувала тиша.

Ніхто не говорив.

Ніхто не наважувався.

Коли вони прибігли до приймального відділення, їх уже чекала медсестра.

— Ви родичі Софії?

Марина ледве втрималася на ногах.

— Так.

— Вона жива.

І всі разом видихнули.

Вперше за багато днів.

— Що сталося?

Запитав Максим.

— Її знайшли на автобусній станції.

Дезорієнтовану.

Налякану.

Але неушкоджену.

Марина розплакалася.

Поліна міцно обійняла її.

— Ми можемо її побачити?

Запитав Максим.

Медсестра кивнула.

— Але ненадовго.

Вона дуже виснажена.

Максим зайшов до палати останнім.

І завмер біля дверей.

На ліжку сиділа дівчина.

Худенька.

Бліда.

І дуже втомлена.

Але щойно вона підняла голову, їхні погляди зустрілися.

І сталося щось дивне.

Наче обидва дивилися в дзеркало часу.

Софія теж завмерла.

Кілька секунд мовчала.

А потім тихо сказала:

— Ти справді існуєш.

У Максима перехопило подих.

— Що?

— Мама показувала твої фотографії.

Іноді.

Коли думала, що я не бачу.

На очах Марини знову з'явилися сльози.

Максим повільно підійшов ближче.

Не знаючи, що сказати.

Як поводитися.

Як бути батьком для дівчини, про існування якої дізнався лише кілька днів тому.

І тоді Софія сама врятувала його.

— Привіт.

Сказала вона.

— Привіт.

Відповів Максим.

— Це дуже дивно.

— Дуже.

Вона уважно подивилася на нього.

І раптом усміхнулася.

— У мене твій ніс.

Максим несподівано засміявся.

Вперше за весь цей шалений тиждень.

— Так.

Схоже, що так.

Але радість тривала лише мить.

Бо Софія раптом стала серйозною.

— Він знайде мене.

Усі насторожилися.

— Хто?

Запитала Марина.

Дівчина зблідла.

— Чоловік із машини.

У палаті стало тихо.

— Який чоловік?

Софія подивилася прямо на Максима.

І прошепотіла:

— Той, який сказав, що вся ваша родина належить йому.