Розділ 47

Ніл 

Вигини її тіла захоплювали дух, і плутали всі думки. Мене вже ані трішки не турбувало те, що ми відстаємо у грі, те, що я мало не знепритомнів, і зараз попри все треба грати, те, що замість нашого гравця зараз з нами Кріс. І я поняття дикого не маю як він грає. Чи буде справжнім профі на полі, чи стояти валянком. 

Ця дівчина вводить мене в дезорганізацію, а особливо після того спонтанного поцілунку, я вже тільки про що й думав, так про те, як скоріше затягнути до найближчого темного кутку, де немає зайвих очей. Її відверті розмови, і зараз і натяки просто дивуються мене, бо раніше я б нізащо не повірив, що вона може бути така розкута. Але якщо вона думаю, що я забуду про сказане нею, то вона дуже помиляється. Нічого, ми це обов'язково виправимо, і тоді маленька буде думати чи варто мені щось говорити, чи все ж трішки думати. 

Всі зацікавлено розглядали команди, і дивлячись як Нік йде сідати на перші ряди, до мені дійшло же вона пропадала, і чому завжди шукала такі тупі відмазки. Я даремно себе накручував, і зараз це заспокоює, адже я знала що з нею все добре. 

-Вона часом дуже мене дивує,- говорить Кріс дивлячись туди ж куди і я. На Ізі і Нік. 

-Так, і це мене дивує. Я з кожним днем відкриваю нові сторони її.

-Я тобі заздрю білою заздрістю,- говорить посміхаючись до Ізі, коли та закочує очі. 

-Ти їй не дуже подобається, я так розумію. 

-Ти й не уявляєш настільки.- на мить він стає сумним, але коли Ізі хитає головою в нього знову розквітає посмішка. 

-Ти вмієш грати? Нам потрібно виграти, і я не знаю якою ціною. 

-Побачим на полі. 

Він йде, стаючи на місце, і зараз я розумію що почнеться справжнє пекло адже Шторми теж не планують здаватись, і в них азарт тільки розжарюється, адже вони йдуть перші. Але це не на довго. 

Як тільки м'яч розрізав повітря, мої руки ловили його як могли. Спина боліла він того, що я аж занадто багато подав, але хоч рахунок ви вирівняли. Матч йшов надзвичайно довго, тіло ломило, і вже зовсім не слухались. Та Кріс рятував ситуацію просто неперевершено. Часом я не знав як можна так швидко зметикувати і відбити той м'яч. Напруга все більше поселялась в грудях, і страх зжимав груди. Як хотілось тримати той бісів кубок. На мить, я зустрівся очима з Нік. Там було нереальне захоплення, і я так мріяв його виправдати. Гра тривала, ні ми ні вони не здавались і ми навіть не помітили коли рахунок зрівнявся і залишилося забити тільки один гол. Один гол і кінець. Або нам, або їм. 

Головою крутилася обертом, коли я старався вловити кожен рух м'яча. Руки потягнулись до м'яча і мозок усвідомив це тільки тоді, коли м'яч підлетів до кільця і так по борту почав котитись. Мої руки несвідомо закрили очі, і я просто нагнувся вперед аби не бачити цей позорний кидок. Я хотів згоріти з сорому, через те, що я спустив команду на дно. Я сам як те дно, тільки що вмію так все псувати. Це так жалюгідно. Ми програли. Програли через мене.

Від такого кидка м'яч ніяк не міг попасти в кільце. І поки я декілька хвилин стояв зігнутий мов статуя, не маючи бажання відкривати очі, у вуха почали влітати вигуки "Та-ак!!", свист фанатів, вболівання. І вони ніби принижували мене, ще більше. Хтось штовхнув мене вбік і я мало не гепнув. Хтось почав трусити мене. І я не відкриваючи очі терпів все. І мав намір терпіти подальші дії від них. Я зганьбив нашу команду, тож заслужено буду терпіти все. 

-Як можна було так кинути??- чую голос Матео і тільки тоді розплющую очі, - Як скажи? 

Тільки здавалось все налаштовувалось на краще, і от знов те саме. Ще й друга втрачу, і напевно не одного. 

-Ей, ти мене чуєш,- знову звертається до мене, махаючи рукою перед очима. 

-Вибач, Матео. Вибачте всі..-  тільки я глянці на його обличчя, то зрозумів що щось тут не так. Він сяяв, і на якихось радощах став трясти мене.

-Ти дурень? За що ти просто вибачення?

-Я не хотів всіх так підставити. -приречено кажу. -Ти ж знаєш. 

-Ніл, тобі погано? Глянь довкола. 

Його руки розвертаюсь мене до натовпу,від якого я відвернувся. І я бачу плакати з нашою назвою, і тільки зараз я чую, що вони викрикують "Фенікси". Вся команда мене окружила і стала душити із всіх боків. З боку на мене летить Нік, не зважаючи ні на кого. Я ловлю її і майже падаю назад,  та Матео підтримує мене ззаду. Її ноги міцно притиснуті до моєї талії, коли руаами я підтримую її пружні сідниці. 

-Ти неймовірний. Це просто, я в такому захваті!!! 

-Що відбувається? -питаю у всіх, коли вони починають сміятись. 

-Ти не можеш зрозуміти чому, твоя дівчина мов шалена, влетіла тобі на руки? -питає Кріс. 

-Герой не знає, що він герой? -іронічно питає Матео. 

-Ти забив Ніл! Забив фінальний гол!! - кричить Нік. 

Я ошелешено дивлюсь на всіх, коли вони сміються, я не можу прийти до тями. Як ми виграли? 

-Щ-що? -все що можу це щось нерозбірливо запитати. 

-Я знала, що ти зможеш. 

-Я ж бачив, що він не зможе попасти. 

-Але ж він попав, попав! - очі повні захвату, заповнюють кожну клітинку ніжністю, і я міцно обіймаю тіло Нік, від її близькості поморочиться в голові, і я так сильно хочу її поцілувати, що забуваю про все на цьому божому світі. 

-Дякую тобі..-кажу зариваючись рукою в її вже розпущене велося, і нарешті цілую ці бажані губи, обіймаю таку бажану талію, і видаю придушений стогін в такий бажаний рот. 

-Заспокойся трохи, адже я не хочу роздягати тебе при всі,- сміється Нік, відриваючись від мене. Я обережно ставлю її на ноги, адже зовсім забув що вона все ще була на мені. Втома геть не відбулась, адже це була ну дуже приємне навантаження. 

-Мені зараз найбільше на світі хочеться аби ми були самі. 

-Мені також, але дивись,- вона показує в сторону, де до нас крокує тренер і жюрі тримаючи кубок і руці.- Зараз твій зоряний час. Йди і гордо піднімай цей кубок, звикаючи їх тримати, адже їх у тебе буде безліч,- це речення осіло в голові. Ніхто не вірив в мене так як вона. Можливо тільки мама, та ці роки були пусті, і тільки зараз я знову відчуваю як могти дихати, коли тобі хтось дає повітря.