Розділ 44

Ніл 

Шум в вухах не вгавав, адже люди були в передчутті гри, як до речі і ми. Хлопці схвильовано перезиркувались, адже розуміли, що чекати можна найгіршого. Скільки старань, часу, зусиль і все може піти до біса, через те, що ми із старанням ледь стоїмо на ногах. 

-Що ж, гравці прошу зайняти свої позиції, адже гра розпочнеться за лічені хвилини!!! 

Зайнявши своє місце, я оглянув натовп думаючи, що можливо побачу Нік,яка й через відстань може підтримати, але це було хибною думкою, десятки людей, які тримали плакати з назвою нашої команди майоріли і зливали все і одну пляму, що й годі було щось роздивитись. Всі гомоніли і збуджено перешіптувались, а я лише стояв і чекав той стартовий свист, з надією що моє тіло відразу включиться, як тільки почує його. 

-Наші хлопці вже на своїх місцях, отже гра розпочинається на рахунок: 3! 2! 1!!! 

Хтось зверху свистить, м'яч пролітає вгору і всі нападають на нього, ніби хижаки на здобич. 

Коли шкіра на мить торкається м'яча, я забуваю про все на світі крім того, що я маю забити той довбаний гол. Кожен прижок потребує чимало сили. Кожен біг, приречений на те, що хтось тебе переганяє. Кожна секунда пролітає наче кудись поспішає, і в нас вже є забито один чортів гол. Я навіть не встиг зреагувати, коли м'яч просто скотився по сітці. 

Невдоволені голоса почали заповнювати голову і думки, команда стала ще більш напруженою, а суперники були такі задоволені, що годі й говорити. Презирливі погляди і насмішки заповнювали зал, і в мить він став тиснути на мене, ніби він став такий маленький, що не можна було й вдихнути. Годі, Ніл. Зберися вже, чорт забирай... Та як зібратись, коли голова забита тисячами думок, від яких очі ніби застелає плівка і все розмивається, що навіть дивитись важко. Голова стала крутитися і я відчув, як тіло стикнулись з іншим гравцем. 

-Ти куди лізеш? Не можеш триматись свого місця!?-розлючено питає Тіто. І я чую, як натовп шаленіє, від того, що як я зрозумів нам забили ще один гол. Дідько! - Через тебе нам знову забили!!! Ти ідіот!- горланить, і зі всієї сили штовхає вбік. Я сильно зіштовхують, і навалююсь на якогось гравця, але хто це розпізнати по крику не можу, тільки чути удар в землю і крик: 

-Нога-а-а!!!

Перед очима спливають картинки батька з поясом в руках і розлюченими очима. Знову хочеться закричати ДОСИТЬ, коли тіло відчуває черговий поштовх, та губи не можуть вимовити тих слів, які говорить розум. В грудях стало так мало повітря, що я почав задихатись, і не міг опанувати себе. 

-Перестань, не бачиш, що йому погано? Та ще й наш ногу пошкодив. Що нам робити??? - десь вдались чується голос Матео. - Гей, Ніл.. От чорт він не реагує.. Стоп. Нашому гравцю зле! А в іншого пошкоджена нога!!!СТОП!!! Зупиніть гру...

-Тайм-аут!- чую оголошення. 

І це останнє, що я почув перед тим, як очі самі почали закриватись. Та до миті втрати свідомості, холодна вона хлопнула в обличчя, і разом з нею, порив повітря проштовхнувся в легені, і я зміг зробити глибокий вдих. Десь вдалині, здається чув крики Нік, і очі відразу відкрились аби побачити її. Її тендітне тіло міцно тримав мій тренер, не пускаючи до мене, і від цього він нервував мене ще більше. 

Вивівши мене в коридор, медики швидко оглянули мене, дали заспокійливе, і посидівши 20 хвилин мені стало набагато легше. Все ж пощастило що лікарня знаходиться недалеко від школи, і через це швидка приїжджає набагато швидше.  

-Ти не будеш грати далі. - твердий голос Матео вивів з трансу. -В нас мінус два гравця. 

-Буду,- так само твердо заперечую. 

-Ні. 

-Ти чув, що я запитував? Ні. Отже, твого дозволу мені не треба! Тому мовчи, бо так чи інакше, грати я буду. 

-Ти нестерпний. 

-Я вже звик до цього твердження.- кажу з легкою усмішкою. 

-Ти говорив мінус два гравця, але чому два? 

-Ти зіштовхнувся з Антоніо, він відвернув ногу. - скуто каже, і я бачу як в його голосі бринить хвилювання. 

-Тоді мені обов'язково грати.. -

Нам дали тридцять хвилин перерви, тіло було виражене ще більше і я не знав, де знайти той заряд енергії, який так був мені потрібен. 

Повернувшись до залу, всі з підвищеною зацікавленістю розглядали мене, і мені не дуже це подобалось. 

-Вже краще?- глумливо питає Тіто, як тільки я підійшов до команди. -Бо Антоніо, ні. 

-Так, краще. Дуже приємно, що ти аж так переймаєшся. А на рахунок Антоніо, не забувай, що саме ти мене штовхнув, і через тебе, нас зараз п'ять, а не шість. І через тебе в нас немає людини, яка замінить його, бо він дуже гарно грає!  - відповідаю таким же тоном і сам не помічаю коли переходжу на крик. І бачу, що йому це ой як не подобається. 

-Замовкніть, обидва. Ви привертаєте зайву увагу. І Ніл, з тобою дуже настирно хоче побачитись якійсь хлопець. 

-І хто ж це? 

-Він вже йде. - і повернувшись до команди продовжує,- Надіюсь всі наші учасники добре себе почувають? 

-Можна було б і краще,- бубнить Матео. 

--Так, не починай ще й ти. -мовить твердо і тоді, всі ствердно кивають ніби все добре, і він задоволено посміхаються. Я більше не бачив Нік, і поняття не мав де вона. Але я дуже хотів би побачити її великі очі, які сповнені віри в мене, і які підносять до неба своєю ніжністю. Та зараз з зацікавленість дивився на двері, чекаючи хто ж там до мене йде. 

-Ось і він. Хто це,- питає в мене тренер, дивлячись як з дверей виходить... Кріс???

-Це.. це мій знайомий. 

-Так скупо, просто знайомий? Всім добрий день, я друг Ніла, Кріс. 

-І що тобі треба, друг Ніла, Кріс? - із зверхньою пів усмішкою запитує тренер. 

-Ну по-перше, я думаю, що ви маєте нормально зі мною розмовляти. А по-друге, чув вам потрібен гравець? -спркійно відповідає Кріс. 

-Потрібен,- вже трохи опустившись з вершини відповідає. 

-Я можу допомогти. - я не вірю із своїм вухам, і здивуванням витріщаюсь на нього. Він вміє грати??? Оце щось новеньке. 

-Ти говориш так, ніби ти фахівець в цьому. - з підозрою говорить Тіто.