Розділ 43

Нік 

Сидячи на предметі з іноземній мові, я як завжди літала в своїх думках, адже викладач розповідав про свої проблеми, а не про предмет. Ніла поруч не було, адже ми ділились на дві групи, на цьому уроці, і мені це було не дуже до вподоби, але нічого, скоро ми всеодно побачимось, як завжди. Стукіт в двері, привернув мою увагу, і я уважно дивилась хто це до нас зараз навідається. 

-Дорого дня, діти. -говорить чоловічий голос, і ми всі починаємо ставати, вітаючи вчителя, -Не вставайте, мені просто зробити оголошення, і мене ніби й не було. - посміхається і я впізнаю в його жорсткій посмішці тренера по волейболу. Тренера Ніла... Але що ж він в нас робить? Я відверто його зараз терпіти не можу, адже так виснажувати хлопців на полі, ще треба вміти. Тиран. Навіщо він сюди прийшов, тільки настрій повністю зіпсував. 

-Проходьте, звісно. Ми всі дуже раді вас бачити. - говорить наш вчитель, справді радіючи його появі. 

-Ну що ж, нікому не секрет, що наша команда з волейболу, добряче готується до нового етапу в їхньому розвитку. І наступний матч є вкрай важливий для всіх. Тому в мене є ідея, як підняти бойовий дух нашим хлопцям. 

Я дивилась на нього, і зовсім не могла навіть уявити, що він буде говорити. Адже його команді зараз перш за все, був потрібен тільки відпочинок, на цьому все. Очі блищали дивним вогником, коли він обводив очима кожну дівчину класу, зупиняючись поглядом на мені. 

-Міс Вайнет, правильно? 

Я здивовано дивлюсь на нього, не взмозі кліпнути, звідки він мене знає? 

-Так, це я. - тихим тоном відповідаю. 

-В мене особливо для вас, є завдання. Ну і ще додатково для декількох дівчат. -посміхається кривою посмішкою. 

-Що ж, це дуже цікаво. І ми вас залю-юбки вислухаємо,- щебече наш викладач. Ну бовдур, їй-бо.

-Тоді перейдемо до справи... Адже у нас часу залишилось, лічені години....

Ніл 

Нарешті. Нарешті настав день змагання. М'язи не переставали нагадувати про себе, і втома брала відразу, як тільки я заходився в якомусь тихому місці. Та вже радувало те, що нарешті над нами не будуть так знущатись. 

З Нік ми бачились напрочуд рідко. І це навіть не через мене, адже в мене весь день був розписаний по годинах в яких був час і для неї. А от якраз в ці дні з'являлись якісь термінові справи, і питаючи про які, вона завжди відмахувалась, мовляв: "Не важливо, потім поговорим". Вчора розмовлявши по телефону, вона мала до чорта стомлений голос, до речі як і я, але я хоч знав причину своєї втоми, а її загадковість починала діяти мені на нерви. Я ніколи не тиснув на неї, і завжди зупиняв себе перед тим, як розпочинав якийсь допит, думаючи прийде час, сама все розкаже. Та час минав, а вона так і нічого не розказувала. 

Нерви брали вгору щохвилини. Чорт! Та я навіть забув про зроблену каву, і через це зробив ще одну не звертаючи увагу на гарячу чашку, яка вже була готова. То про що можна далі говорити... Нік не відповідала, і я скинув п'ятий дзвінок, на який вона так і не відповіла. Гра добряче напружувала мене, вже й Нік не менше, можливо в неї проблеми, та вона не хоче мені про них говорити... 

Це зводило мене з розуму, і я навіть не пам'ятаю як дістався до спортивної школи, і помітив це, коли вже сидів на стільці переодягальні. 

-Чувак, ти сьогодні занадто задуманий,- темні очі Матео детально вивчали моє обличчя, коли він присів навпочіпки. 

-А ти занадто уважний. 

-Для того й друзі, хіба ні? -питає, плескаючи по моєму коліні. 

-Якби я був дівчиною, то вішався б тобі на шию, ти в курсі?- стараюсь пожартувати, і хоч так підняти трохи настій і заспокоїтись. 

-Ей легше, хлопче. А то я подумаю, що ти гей. - сміється. 

-Що в словах " Якби я був дівчиною" тобі не зрозуміло, недоумку? Ти вже другий називаєш мене геєм. 

-Відповім тобі тією ж монетою,-  на обличчі з'являється крива посмішка,- Якби я був дівчиною, то просив би тебе взяти мене прямо тут,- вже починаю сміятись і я. Цей хлопець розуміє мене з пів слова, загалом, як і Кріс. Хоч в мене не було справжніх друзів в моїй старій школі, я починав розуміти, як це мати їх, тут. - І все ж ризикну запитати, хто першим припустив, що ти гей? 

-Вгадай. - трохи помовчавши, все ж таки виріжую сказати,- Нік. 

-Нік??

-Так, моя Нік. 

Він пирскає сміхом, тримаючись за живіт, і від цього видовища, мені хочеться зацідити йому добрячого підзатильника. 

Роздягальня наповнюється гравцями, і ми з Матео починаємо розмовляти тільки очима. Дивно, але мені й слів не потрібно аби його розуміти. Його міміці потрібне окреме місце в мистецтві. Адже такі скептичні погляди, на тих хто не подобається, закочування очей, промовляння одними вустами слова, які я відразу умів прочитати, міг тільки він. Гомін був страшенний, і це чомусь дратувало найсильніше. Кожен був надміру схвильований, і я не виключення. А як згадаю за Нік, так взагалі голова йде обертовим. В неї якісь проблеми, чи що. Бо по інакшому оцінити її поведінку мені не під силу. 

-Всім доброго дня, я бачу всі Фенікси в зборі? - заходить наш тренер і осяює нас своєю усмішкою, яка іноді викликає в мене негативні емоції, бо коли він ходить ось такий гарний, веселий, життєрадісний. То ми з синцями під очима, злі, і виснажені. Якось ми зібрались і обрали собі назву, спираючись на те, що ми зможемо долати всі труднощі, рости і ставати найкращими. І щоб всі, хто чули про команду Фенікси, відразу із захватом слухав про них. І особисто мені ця назва теж імпонує до чортиків. 

-Щось мені здається що ми все-таки підібрали не влучну назву нашої команди. - з роздратованими нотками горить Матео. 

-І чому це? -а тепер навіть не звертає на Матео увагуи, адже детально оглядає кожного з нас. 

-Бо Фенікси, відновлюються, постають із попелу, їх не спинити. А дивлячись на нас, зомбі в живих тілах, ми поздихаємо ще до половини гри, так і не відновившись. Ми надто виснажені. -люто карбує кожне слово. - Ви мали збалансувати відпочинок і тренування, а не пересилювати нас.