Розділ 41

Нік

Провалявшись в ліжку майже до обіду, ми швидко пообідали, і я прекрасно  розуміла, що вже давно мала бути вдома. 

-Я молюсь аби бабуся повірила в те, що я в Ізі. -кажу усміхаючись, поки він поїдає свій кекс, коли свій я вже давно з'їла, і голодними очима дивлюсь на його, аби ще той шматок забрати. 

-Якщо не повірить, то скажи правду. Або покажии... - каже, показуючи на шию, де красувався великий знак, який він залишив минулої ночі.

-Ей! Це мій. Швидко віддай.- гоіорить, коли я швидко опиняюсь біля нього, прудко забираючи кекс.-  До речі, я тобі не казав, але ти нереально красива в моїй футболці, яка ледь прикриває твої сідниці. 

І це мені нагадує мені той момент, коли він зробив мені чай. 

-Це буде покарання за твої слова. - говорю, поки він тягнувся по останній шматочок випічки, я не гаючи часу запхала його до рота. 

-Ммм... Це нереально смачно. -стону від задоволення. 

-Справді? -лукаво запитує і я не можу зрозуміти де криється підступ. 

-Ммгг..

-Тоді й мені потрібно насолодитися їм в останній раз,- говорить і швидко притягує до себе за шию, зариваючись рукою в волосся, його губи м'яко торкаються моїх, і наші язики починають боротися за останні шматочки того смачнючого кексу. Одна рука доволі грубо стискала мою талію, і в голові одразу спливли картинки нашої ночі, коли він спочатку був як справжній джентльмен, роблячи все повільно і ніжно, а потім перетворившись на шаленого, все стало швидше, жорсткіше і брудніше. І чорта з два, більше мені сподобався другий варіант....

Його поцілунок розпалював мене все сильніше з кожною мілі секундою. Його руки вже полізли під футболку, яку я одягнула вранці, коли не хотіла по будинку шукати свій одяг. 

-Я зараз хочу знову в твоє ліжко,- шепочу між поцілунками. 

-А я зараз знову хочу в тебе,- бурмоче. І від його слів, я хочу його ще сильніше. 

-Кхм. Кхм. Ночі було не достатньо? - весело запитує Кріс, порушуючи нашу ідилію.

Я вмить перервала поцілунок,видаючи розчарований стогін, і ховаючи голову в шию Ніла. 

-Ми думали тебе нема. Де ж ти взявся? 

-Я був в-в кімнаті. - спокійно відповідає ніби він нам не завадив. -Це вам мало місця в чотирьох сті-інах, потрібно по цілому домі залишити яскраві спогади, е-е-еге ж?- питає спершись в двері, криво усміхаючись. 

-Так, мало. А ти замість того, аби заважати, пішов би займатись своїми справами, у тебе їх завжди по горлянку.- говорю знову визирнувши на нього. Тільки очі побачили його, як я зрозуміла, що він не такий вже й тверезий, як на перший погляд. 

-Справи, справи, справи. Мен-і-і вже набридли-и вони,мм ясно-о? - ледь зрозуміло белькоче. - Я всім щаважаю. Завжди. А т-ти ,- вказує пальцем на мене. - Вже теж про мене забуваєш, пра-авда? Вибачайте, не буду заважа-ати. - від відхилився від стіни, в спробі зробити пару кроків, та це не трохи не вийшло. 

-Давай допоможемо йому,- шепочу Нілу, аби почув лише він. Ми швидко відлипаємо один від одного, і помалу наближаємось до Кріса. 

-Ходи до кімнати,- кажу тягнучи його в сторону потрібних дверей. 

-Всім заважа-аю, всім ба-айдуже. І до цього я мав вже зви-икнути. Та ні. Дурні е-емоції завжди беруть вго-ору. Якби їх мо-ожна було б вимкну-ути я б не за-аду-умуючись зробив би це. -п'яно белькоче. І я розумію, що справді починаю забувати про нього, коли він завжди був зі мною, і підтримував останні пару років.Я бачила, що його вже деякий час мучить щось. І замість того щоб спитати про це, я за нього забула. Я маю з ним поговорити найближчим часом, аби не зненавидіти себе за це, ще більше. 

Поки він говорив ми доволі швидко дібрались до кімнати, і поклали його в'яле тіло на м'які простирадла, в яких він відразу і заснув. 

-Його щось турбує,- говорить Ніл збентеженим голосом. 

-Так, а я не звертала на це уваги. Насправді я почуваю себе жахливо. -говорю те, що на думці, і відчуваю, як камінь з душі падає. 

-Я думаю, що ти виправиш це. Поговори з ним.

Ніл огортає мене в свої обійми і я міцно заплющую очі, з бажанням аби все виправилось саме, та відкриваючи їх, цього не стається, адже Кріс із п'яним стогоном перевертається на інший бік, із гримасою болю на обличчі, і я розумію, що він навіть спати спокійно не може. Ми тихенько вийшли з його кімнати, і я помало стала збиратися додому. 

Двері були відчинені, і я надіялась, що бабуся не бачила звідки я йду. Приємний запах вдарив в ніс, руки сильно стисли ручку сумки. Я ніколи не покидала дім так довго, зазвичай рано вранці я вже була вдома. 

-Бувало, що ти трішки затримувалась. Та не настільки Нік.- те, що вона назвала мене "Нік", а не "Ніккі" вже мало насторожити мене, адже вона називала мене так, тільки коли сердилась. 

-Я не хотіла тебе турбувати, вже було пізно. -тихо і вперше невпевнено говорю. 

-Ти була з ним. - вона не зла, в її голосі бринить нотки суму. 

-АЛЕ я була з ізі.- пробую ствердно говорити, адже зараз я справді почуваюсь винною перед нею. 

-Тому ти йшла від будинку Ніла? 

-Я вирішила зайти до нього по дорозі сюди. -брехня обпікає мені язик, і зараз я починаю ненавидіти себе ще й через те, що обливаю брехнею власну бабусю. 

-Ти вже починаєш обираєш його, не нас. І навіть не утруднюєшся подзвонити мені. Це все так знайомо мені... Та знаєш,- вона обернулася від печі, дивлячись на мене,- часом перше кохання здається для тебе всім. На перший погляд думаєш , що все буде ідеально. Та не все в житті йде так, як ти сподіваєшся. Це може просто розтрощити тебе. А рідні завжди поруч, та в вирі почуттів, вони відходять на другий план. І ти не задумуючись змушуєш в рази сильніше перейматися за тебе. -по її зморщеній шоці покотилася сльоза, і я пулею прилетіла до неї аби стерти її. 

-Пробач..- перейшла на шепіт, адже тепер тугий вузол в горлі не давав говорити. -Вибач мені, ти правда... Я мала подзвонити, мала попередити... 

Сльози починають і мене душити, бабуся сідає на стільчик і тягне мене за собою.