Розділ 31

Ніколь 

Дорога не зайняла багато часу, але за цей період нога трохи спухла, і нила тупим болем. Ніл знову на руках заніс мене до самої лікарні. 

-Ти знаєш куди йти? -питає, майже не задихано.

-Уявлення не маю.

-Тоді підійдемо до реєстратури.

Закритий склом кабінет, і маленьке віконце для розмов зустріло нас, а за ним сиділа молода дівчина.

-Доброго вечора, чим можу допомогти? - перше враження в мене склалося не дуже. 

-Підкажіть будь ласка де травмпункт.- запитую.

-У вас критична ситуація, чи ні?-питає дивлячись на Ніла голодним поглядом. 

-Критична.

-Ні.

Говоримо одночасно з Нілом. 

-А остаточна відповідь?-питає дівчина, з цікавістю все ще дивлячись на мого коханого, а я не чекаючи Ніла, який напевно все перебільшує коли за щось переживає, кажу: 

-Ні, у нас не критична ситуація. У мене просто болить нога, не так стала, вона набрякла і болить. Просто скажіть куди нам іти нарешті! - кажу вже не приховуючи злого тону, адже ця дівиця не на жарт мене дратує. 

-Зрозуміло. Вам прямо в кінець коридору, перші двері на ліво. Ще щось? 

-Більше нічого, дякую!- зі злоби вийшла не дуже чемна відповідь. 

-Дякую, гарного вечора,- промовляє мій ввічливий хлопець. 

-Навзаєм,- пищить та видра. 

Повернувши голову, навіть не дивлюсь на Ніла, бажання взагалі нема. Хай йде до тієї, що роздягала його своїми очиськами.

-Нік.- лагідно кличе, а я вперто мовчу.- Мила..

Продовжує таким тоном, від якого я вже не можу його ігнорувати. На обличчі хоче вилізти посмішка, але я старанно запихаю її назад, і натягаю стриману, трохи злу маску. 

-Що?- не дуже радісно промовляю. 

-Ти знову за своє? - весело питає. 

-За що саме? 

-Ну.. за ревнощі, наприклад. 

-Ти бачив яким поглядом вона на тебе дивилась? 

-Яким?

-А таким, ніби вона роздягає тебе своїми очима, і навіть я в тебе  на руках не заважала їй!!!  А ти.. ти навіть не помічаєш такого, а навпаки мило щебечеш! -б'ю рукою по його грудях. А він заходиться з сміху. 

-Знаєш що вже добре? 

-Що?

-Те, що ти вже не заперечуєш, що ревнуєш. 

-Який сенс заперечувати, якщо ти бачиш мене наскрізь? - злість відступила, а їй на заміну прийшла ніжність до людини яка мене несе. Ну як я можу бути зла на нього,коли його вчинки і слова показують, що йому не цікаві всі дівки, які пускають на нього слинку, а його очі завжди шукають мої. 

Подряпані, білі двері чекали, коли ми їх відчинено. Я завжди боялася лікарень, хоч сама не розуміла чому. Ці всі лікарі, в цих білих, синіх халатах, шапочках, рукавичках, масках... А ще цей жахливий запах, все ніби просочене ним, здається навіть самі люди.

 В душі я знала, що така відраза на лікарню, у мене через те, що лікарі не змогли врятувати життя моєї любої мами. Хоч розум кричав, що лікарі не маги, і врятувати людину, яка хвора невиліковною хворобою дуже важко, та всеодно відраза до всього, що стосується лікарні у мене залишилась на все життя. Ніл відчувши зміну мого настрою, поставивши на ноги, ніжно взяв за руку. 

-Готова? 

-Навіть якщо ні, то з тобою можна стати готовою на все. -його очі були сповнені радості, а на щоках з'явився такий рідкий рум'янець, що від його вигляду, у мене мало не запаморочилась голова. 

Постукавши ми пройшли всередину кабінету, де за столом сидів молодий, високий хлопець. Напевно віку 20 років. Мушу визнати він був нічогеньким, вже точно не міг зрівнятися з тим, хто стоїть поруч зі мною, і дбайливо тримає попід  руку. 

-Доброго вечора. Не запізно для вечірніх пригод? -доброзичливо запитує. 

-Добрий, та ні. Час якраз починати, але у мене невеличка проблема. 

-Що ж проходьте. Хлопче, можете відпустити дівчину, з нею нічого не станеться.-жартома говорить до Ніла. 

-Я відпущу тільки тоді, коли сам цього захочу,- не дуже чемно відповідає, і цим дивує мене. Яка муха його вкусила, чорт забирай. Людина просто старається бути ввічливою, а він відразу так грубо.

-То може сядете разом? Я і вас огляну,- знову жартує, і я бачу як Нілу це зовсім не подобається. Не його манера спілкування, а сам лікар. Хоча мені навпаки, його невимушеність навіть приємна. 

-Може і сяду,- фиркає і відпустивши мою руку, Ніл залишається стояти біля столу, поки я розмістилась на кушетці. Лікар розмістився напроти мене, сідаючи на стільчик.

-Покладіть, будь ласка, ногу мені на коліно.- знову говорить невимушеним тоном. 

-Вам мало кушетки? Хай кладе ногу рівно туди де сидить,- знервовано каже Ніл. Він мене дивує своєю поведінкою. Ще мені щось каже, сам би бачив себе зі сторони. Поводиться, як маленький хлопчик в якого забрали улюблений десерт. 

Лікар все єг дослухався, і не сперечаючись допоміг закину и нову на кушетку, а по тому став як і раніше Ніл, натискати на м'язи. І знову попавши на наболіле місце я ледь-ледь змогла стримати зойк. 

-В цьому місці дуже болить,- на що лікар тільки стримано кивнув головою, далі продовжуючи досліджувати ногу. 

-Всі кісточки цілі, не пошкоджені і знаходяться на своїх місцях. Ви просто невдало ступили, і це спричинило вивих. Вам потрібно буде 5 днів накласти мазь, і походити з перев'язкою. Я думаю це не стане  проблемою, адже ваш дбайливий хлопець в цьому допоможе. 

-Звісно, допоможу. -я ще не встигла переварити те, що лікар сказав, як Ніл вже й відповідь встиг дати. 

Щось написавши, мені простягнули папірець з назвою мазі.

-Що ж, дякую вам. До побачення.- ввічливо кажу. 

Ніл просто сказавши "дякую" вийшов з кабінету, а потім згадавши про мене вернувся, допомагаючи іти. Тільки коли двері зачинились він зупинився. 

-Вибач, його поведінка добряче розізлила мене, я й забув, що тобі потрібна допомога. 

-І ти ще мені щось про ревнощі говориш? Себе бачив ?- починаю сміятись неконтрольованим сміхом. 

-Тобі смішно? Ну тримайся!- відпустивши мене, починає лоскотати, ніби в останній раз. Спритні руки переходять від шиї під лікті, і назад, повторюючи раз за разом, поки я вже не можу зробити навіть вдих повітря.