Розділ 27

Ніколь 

Я вражено дивлюсь на Матео, не розуміючи про що він, поки його руки не підняли пакет і не показали, що в середині. 

-Дивіться.-говорить веселим тоном. 

Ми з Ізі одночасно встали і заглянути до пакета, де було накидано багато різних концерв, і пляшок пива. 

-І?? - кажу з нерозумінням,- що це? 

-Це пиво, і різна хрінь до нього. -каже стримуючи регіт. 

-Яка ж нього користь? -кажу і зовсім не знаю для чого він присунув цей пакет сюди, і як ці пляшки допоможуть скасувати гру, до якої не так багато часу й залишилось. 

-Ці всі продукти,- сміється,- прострочені. 

-Це геніально!- каже Ізі, сміючись разом з ним. 

Я дивлюся на них в повному шоці. Гадки не маю, як Матео міг до цього додуматись. Тим більше, як можна ризикувати здоров'ям? 

-Ізі, тобі смішно? А ти,- звертаюсь до Матео,- Ти при собі? Ти їх потравиш!! - кричу. 

-Не хвилюйся, Нік. Від цього в них тільки розлад шлунку буде і стовідсоткове сидіння в туалеті. Тим паче це все вже перевірено, не питай як,бо відповідь тобі не сподобається. Тому все буде ок. 

-Я навіть не знаю..

-Тобі не потрібна моя допомога? Гаразд, тоді організовуй все сама, а я іду. - він розвернувся і поволі попрямував до виходу.

-Нік,- штурхає мене Ізі,- ти що,він все продумав, ти без нього нічого не зробиш. 

Паніка напала в мить і я розуміла, що Ізі права. Я не можу його відпустити, бо тоді шансів на скасування гри просто немає. 

-Ніі, Матео стій!! -він відразу зупинився і повернувся з нахабною усмішкою. 

-Я знав, що ти передумаєш. 

-Мовчи. 

-То я тобі допомагаю, а ти так не гарно говориш. 

-Як ти маєш їх нагодувати цим? 

-Ну все просто. Тіто казав сьогодні прийти до нього і запросив майже всіх членів групи, я швидко сказав, що з мене пиво, і може ще щось. От і все, зараз від вас я їду на маленьку вечірку, де планую всіх добряче нагодувати.

Від його слів і у мене посмішка промайнула.

-Ну що ж тоді, я хочу побажати тобі удачі, бо вона реально потрібна. 

-Не хвилюйся. Як тільки я щось приношу, всі розгрібають в мить. Це не вперше, адже мій дядько власник супермаркету, тому ніхто ніколи не перевіряє дату виготовлення. 

-А що ти скажеш, коли вони спочатку з'їдять, а потім коли відчують щось не те, глянуть на дату? 

-Скажу переплутав ящики на складі. Хоча насправді, я по-пошукав прострочені продукти. Вони не стоять на видному місті. - пояснив.

-Їдь тоді, бо ми вже маємо йти до роботи. 

-Гаразд, але Нік? 

-Так? 

-Тепер, ти переді мною в боргу,- нахабно каже і швидко виходять з пекарні. 

В вікні ніби зблиснули фари мотоцикла, і на мить я подумала, що це Ніл. Та я йому сказала, що зустрінемося завтра, він не мав приїжджати, тому це точно не ві. Можливо здалось...

-Він класний,- каже подруга з посмішкою. 

-Так, не думала, що коли небудь знайду спільну мову з кимось із класу. До речі, в тебе все добре? 

-Поки мені хочеться просто йти за течією, і не приймати серйозних рішень, тому так, зараз у мене все добре. 

Її посмішка говорила, що все добре. Та я бачила сумні очі, які так старанно хотіли сховати від мене смуток. 

-Це знову через того таємничого парубка, так? -питаю з надією, що вона скаже хоч це. 

-Ти, як завжди,ніби пробираєшся під шкіру і знаєш що я відчуваю..як? 

-Не знаю. -просто відповідає, адже я й сама не знала, це вже якось саме по собі виходить. - Ти уникаєш відповіді. 

-Так,це через нього. Та зараз це не важливо. Мені вже цікаво, що ж там вийде у тебе з святом. 

-Мені теж, Ізі. Мені теж... 

-До речі.. ти купила квиток? 

-Який квиток? 

-Ти жартуєш, правда? Навіщо ти скасовуєш гру, не скажеш? -її скептичний погляд, привів мене до тями і я зрозуміла, що у мене немає квитка Нілові на захід. 

Почавши працювати в голові постійно крутилась згадка про завтрашній день, який дуже хвилював мене. З головою наче в тумані, зміна пройшла швидко, і я й не помітила, як прийшла додому і заснула. 

Телефон дзвонить з самого ранку, голова здається просто розірветься від болю. Рано вже почався не дуже..

-Алло,- сонно кажу навіть не дивлячись, хто буде зі мною говорити. 

-Привіт,- бадьорий голос Матео, швидко привів мене до тями, і страшні роздуми напали на мене. В цей момент здавалось, що земля йде обертом, коли я з нетерпінням чекала наступних слів Матео,- Нік, все вийшло!!! 

-Т-ти серйозно? -все ще боязко питаю.

-А ти сумнівалася? Ще до ранку, всі почали займати чергу до туалету, а кому вже було не смішно, біг на двір, не взмозі дочекатись своєї черги. Подзвонили тренерам, розповіли, що вчора трішки переїли простроченої їжі, і всі погано себе почувають. Тренер був злий, як чорт. Спочатку накричав на нас, сказав, що ми закінчені придурки, в яких нема клепки. Одним словом, подзвонив він до всіх організаторів, і вмовляв їх скасувати гру. Тож... 

-Не тягни. 

-Гру перенесли, на три дні. Тепер, хід за тобою, красуне.-каже приємним голосом, і камінь з душі у мене падає. 

-Я дуже дякую тобі, дуже-дуже. 

-Ти мені тут не дякуй, з тебе шматок доброго тортика  під вечір кіно - з гумором говорить.

-Ну... Без тебе у мене нічого б не в вийшло, тому твоя взяла. Буде тобі тортик, ще й чайок в додачу. 

-Оце я розумію, може тобі ще щось допомогти треба? -сміється. 

-Ні, поки дякую. 

-Тоді вставай з ліжка і йди готувати сюрприз. 

-Звідки ти знаєш, що я в ліжку? 

-Твій голос такий, ніби ти з кимось дуже замучилась, займаючись непристойностями, але знаючи, що поряд Ніла немає,зробив висновок, що ти просто сонна. 

-Матео! - кажу густо вкрившись рум'янцем. 

-Все-все. До зустрічі.

-Надіюсь не до скорої,- кажу, з чого він сміється і відключається. 

Надія, що все буде добре, сповнила мене з самого ранку. І звична, ранкова рутина поглинула мене самого походу в школу. Вийшовши на вулицю, Ніла не було. Дивно. Він завжди тут чекає мене. Ми разом їдемо.