Розділ 22

Ніколь

Повернувшись додому, я завалилась у ліжко. Ноги страшенно боліли, і руки не менше. Та настрій у мене був просто чудовий. Я поборола свій страх, та щоб не впасти зовсім, у мене не вийшло. Повіривши в себе, я занадто розігналась, і вже готувалась до болючого падіння, але Ніл швидко став поруч і повернув мене так, що я впала на нього. Я тільки трішки травмувала руку, а от він гепнувся на весь бік. Він ставав для мене героєм, моєї зламаної казки, моїм героєм. 

Ранок зустрів мене наступним дзвінком, і я вже була дуже зла з самого ранку. Виявляється,це був Ніл. 

-АЛЛО!!  Ти не можеш зрозуміти, що якщо я не відповідаю, значить я зайнята, або ще сплю наприклад?? - не могла приховати свого роздратування, бо воно таки котилося з мене. 

-І тобі привіт, маленька. Ти години бачила? Чи моя сонько вирішила сьогодні бути вдома? - його милий тон, трішки заспокоїв мене. 

-Ти про що?- все ще сонно питаю, і припіднявшись дивлюсь на годинник. Чортт... - Ніл!! Ти бачив скільки годин? Ааааа.. я проспала!!! 

-Ну так, бачив. Я вже 15 хвилин сиджу з міс Окасіо, а тебе все нема. 

-Доброго ранку, дитинко.- почула веселий голос бабусі. 

Кинувши телефон на ліжко, почала пурхати по будинку, а всі троє з мене сміялись, навіть Ян вже був зібраний, і вирушив до школи. Навіть не поївши, ми вирушили. 

 В класі вже сиділа вчителька з фізики, я її дуже не любила, та й вона мене очевидно, з її поведінки не дуже.

-Вибачте за спізнення, можна сісти? - спитала я монотонним голосом. 

-Та ви що? Дивіться до нашого класу завітала папочка, Іван і Одарочка.- І весь клас від цього захихотів, і кожна пара очей була спрямована на нас, з цікавістю розглядаючи.- Ви не знаєте в скільки розпочинаються заняття? То я вам розповім, у 8:30, ви запізнилися на 22 хвилини. Чекаю пояснень.

Я вже починала говорити, коли Ніл швидко перебив мене.

-По дорозі сюди, мій мотоцикл зламався, і ми мусили трішки йти пішки.

-Добре, та чому ви водночас прийшли? Ви живете разом?

-Це, міс думаю вас не стосується. Я пояснив причину,і вибачення ми попросили, чи можна зайняти наші місця. 

-Ти диви, який гоноровий. Йдіть, сідайте. Та ще одне таке запізнення, можете навіть в клас не заходити. 

Ми нічого на це не відповіли, просто мовчки сіли за свої місця, і Нілова рука знову знайшла своє місце у мене на коліні. 

На перерві Матео кудись посунув Ніла, дивно підмигнувши мені. Тоді коли Карла нависла над моєю партою. Я декілька хвилин чекали, коли заговорить, та вона вперто продовжувала мовчати. Ну що ж хоче пограти в мовчанку? Гаразд. 

-Вайнет, чому ти ходиш постійно з ним?- як я і думала,вона довго не змогла мовчати, ще й  мова буде про Ніла. Чудово.

-Напевно тому, що мені так хочеться.

-Це не відповідь, я казала б ти трималась від нього подалі, та тебе я бачу тільки могила виправить. 

-Так, ти маєш рацію. А, і ще, ти дуже наівна, якщо подумала, що я буду тебе слухати. Я з Нілом, бо я так хочу, і твоя думка мені, до одного місця. - спокійно сказала, коли Карла вже була люта, напевно через мій спокійний вигляд.

-Чому ти так говориш, хто ти йому така? 

Я зовсім не хотіла їй казати, що Ніл, хлопець, в якого я помалу стає закохуватися і нічого не можу з цим зробити. Та ще й він мій. Мій і більше нічий. 

-Говори. - давала Карла. 

-Яке тобі діло, га? 

-Хах.. яке мені діло? Він мені подобається, і я хочу бути з ним. 

-Хочу тебе розчарувати, бо він ніколи не буде твій. - розлючено сказала, вона так вивела мене з себе, що я вже просто виходила з під контролю і не розуміла, що роблю. Боковим зором побачила Ніла, який стояв біля нас, сперши руки в боки, він підходить до нас, з цікавістю вигнувши брови. 

-Ніколи. Почула? Нізащо. 

Я швидко підійшла до Ніла, попри інших, стала навшпиньки і потягнула його до себе. 

-Що ти роб..

Не давши йому договорити, притисла губи до нього. Як вміючи просто стала цілувати, і він не гаючи часу, притягнув до себе, поки я не вперлась в гору м'язів. Він в мить перетягнув ініціативу на себе, руки міцно обійняли мою талію, стискаючи все більше, це приносило неабияке задоволення, що я не змогла стримати задоволеного стогону, який Ніл поглинув своїм ротом. 

-Фуу...- почула десь від Карли. 

О ніііі ... Це було зовсім не "фу".

Я навіть не зрозуміла, коли він встиг поглибити поцілунок, та це було незабутньо. Коли я вже майже не мала чим дихати, легенько відштовхнула від себе. Він провів носом по шиї, залишаючи сироти, до мого вушка. 

-Не знаю, що це було , та це було дуже гаряче.- прошепотів, прикушуючи мочку, від чого голова йшла обертом. Я знову захотіла застогнати, але схаменулась, бо ми ж не самі. 

-І що це означає? - з огидою спитала Карла. 

-Я думаю ти прекрасно зрозуміла, що це означає,- злобно сказала, та коли відчула міцну хватку на талії, то враз стало краще. 

-Досить, зараз почнеться урок, будуть питати, що сталось, і що ви скажете. 

-Скажу, що було огидно бачити, як ваші язики, залазили один одному в горло. 

-Карло, заздри мовчки,- промовив Ніл, ведучи нас до парти. 

Ми пішли, залишаючи позаду погляди, повні огиди, осуду, і злості. 

Через 2 місяці 

Ніколь 

Життя ставало чудовим. Все, як на диво йшло дуже добре, сім'я, навчання, робота і  відносини з Нілом, все було дуже гармонійно. 

Ніл теж не жалівся, переїхавши від батька, я майже не бачила, його засмученим, навпаки він частенько піднімав мені настрій. У мене з'явилося нове хоббі. Це ходити на ігри Ніла. Хоча не тільки я була в повному захваті від нього, Матео теж. Він був просто фантастичний. Більшість голів забивали щ його участю, і так наша школа пройшла на рівень, де вийшло дві групи, і наша виграла. Я була просто на сьомому небі від щастя, за нього. Про цю гру гомоніли всі новини, а по вулиці гіда зустрічали з м'ячиками, футболкамт, плакатами, аби отримати автограф "зірки".