Розділ 19

Ніколь

Прийшовши додому, я була така щаслива, поки не зайшла на кухню попити води, і не побачила розлючену бабусю, яка сидить за столом і стукає об стіл окулярами, слідкуючи за кожним моїм рухом. 

-Емм..привіт, бабусю,- підійшла до неї, обійняла, а вона дивилася на мене так, ніби я зробила щось дуже погане. 

-Нік, я все розумію, але ти нічого розповісти не хочеш? 

-Та ні. 

-Ти бачила години? На вулиці глибока ніч! Ян спить, не хотіла його будити, щоб спитати де ти. Я думала здурію!!! Як ти могла мене не попередити, що кудись ідеш, та ще й на дзвінки не відповідаєш! 

-Я не хотіла, щоб ти так переймалася. Та й Яна я попередила, він сказав, що передасть тобі. Звук на телефоні, коли уроки вимкнула, і забула включити назад. Не сердся, будь ласка. Ти ж знаєш, я від вас нікуди не дінусь. 

-Ох, Нік... Ти навіть не уявляєш, що я пережила, за цю годину. Я так злякалася. Одну внучку я вже втратила, і боюсь, щоб це не повторилося. 

Згадавши про сестру, все всередині перевернулось. Я не знала, де вона, що з нею, з ким вона. Все це просто руйнувало з середині, хоча я ніколи ні з ким цим не ділилася, тільки Ізі бачила, коли я подумки згадувала про неї. 

-Не повториться, не переймайся. 

-Де ти була? - спитала, уважно дивлячись на мене, від чого мені стало ніяково,- Невже з Нілом? 

-Ага,- вона посміхнулась, і подала руку, щоб я сіла біля неї, я вже знала,що цим вона запрошує мене все розповісти, бо їй ж все цікаво. Та й злою вона ніколи довго не буває, пару хвилин і все знову зла літня жіночка стає моєю доброю, милою, ніжною і люблячою бабусею. Вмощуючись біля неї, я не знала з чого почати. 

-Люба, мені вже нетерпиться все почути. 

Починаючи від запрошені в зошиті я переказала все, як було. Ну звісно минаючи розповіді про причину моєї образи і про мої ніжні та палкі перші поцілунки. 

-Отже, він таки хороший.- з усмішкою сказала. 

-Отже, напевно таак.-сказала я, а посмішка не сходила з мого обличчя, починаючи з вечора, і зараз я можу впевнено сказати, що це завдяки Нілу. 

Посидівши, ще трішки, ми полягали спати. Я давно так так добре не спала. То кошмари мучили, то мігрень, а сьогодні я тільки лягла, відразу й заснула. Щаслива, хоч така втомлена..

Перший раз, за довгі місяці, я стала на годину раніше, ніж зазвичай, та пішла займатися собою. Вмившись, трішки підкрасила очі, навела контур губ поправила свої брівки, бо після сну вони були в різні сторони. Та поспішила до шафи, дістаючи мою улюблену сукню, яку одягаю дуже дуже рідко. Адже це мамине. Хоча здавалось після пару років вона буде виглядати зношеним, старим чи просто не актуальним в наші дні, та все було навпаки. Сукня була короткою, ніжно синього кольору, з широким чорним поясом, та й у ній я виглядаю не такою худорлявою, а з'являються досить гарні форми. Не довго думаючи зібрала волосся у легкий пучечок і висмикнула передні прядки. Сьогодні я навіть собі подобалась. Закінчивши, я здивувалася, адже у мене ще було приблизно 20 хвилин. Відкривши двері, у ніс вдарив приємний аромат, і я вже здогадувалася чого. Прибігши на кухню, побачила бабусю над плитою, і мій улюблений бісквітний пиріг.

-Якщо я не можу дозволити собі, щоб ви купували собі щось кожного дня, то хоч вдома будете снідати.- підбігши я чмокнула її у щічку, і миттєво почала накладати порцію на тарілку і ставити чайник.

 -Дякую, ти ж знаєш як я сильно тебе  люблю? 

-Знаю, Ніккі, знаю. 

За мить прибіг Ян, обіймаючи мене. 

-Ти не виспався сьогодні? Що це за такі ніжності? - спитала я обіймаючи його у відповідь, - зазвичай, ти такого не любиш.

-Зазвичай, ти приходиш додому після роботи, говориш з нами, смієшся, а зараз в тебе школа, робота і Нілл.

-Не вигадуй, малий. Я завжди з вами проводжу час, просто ці будні тяжкі. От наприклад, знову дали проект в школі, і знову потрібен час, щоб його зробити. А робота не менш важлива, і ти це знаєш. А Ніл... - я не знала, що сказати, тому просто перевела тему,- Тому як вже є. Та не забувай, що через це я не менше люблю тебе. 

-І я люблю тебе, хоч ти іноді просто нестерпна,- сказав він сміючись, і сильніше притискаючи мене до себе. 

-Ну все, нумо снідати,- сказала вилазячи з ведмежих обіймів брати. 

Тільки присівши до тарілки, я почала наминати свій сніданок, та через за мить почула дзвін у вхідні двері. Підходячи до дверей я вже здогадувалася хто там, я стала навшпиньки і глянула в дверне віконечко, як я і думала там був Ніл. 

-Привіт, - привітавшись, я відкрила двері і відступила назад, дозволяючи йому пройти. 

Та він навіть і кроку від мене не відступив, тільки зайшов всередину, відразу притягнув мене в свої обійми.

-Привіт, маленька. Я так скучив..,-сказав, відразу цілуючи мене у шию. За мить, мені вже нічого не хотілось, та відразу я згадала, що ми не самі. 

-Ніл,- сказала я відштовхуючи його від себе,- ми не самі. -Він засмучено кивнув, опустивши голову. 

-Сьогодні якийсь дивний день, то Ян підбігає і душить мене в своїх обіймах, тепер ти. Напевно точно сьогодні не доспали.

Тільки як я закінчила Ніл підняв голову, і я здивовано видихнула. Я відразу замістила, що волосся в нього розтріпане, та обличчя було геть не нормальним. Темні кола під очима, припухші очі, і червоні очні яблука. На вигляд страшнувато, хоча, признаю, він ще той красунчик. 

-Що з тобою?- спитала схвильовано. 

-В сенсі? -голос був, ніби він не їм тиждень, і всі слизові оболонки пересохли, видаючи ніби пошарпаний голос. 

-Ти бачив себе в дзеркалі? 

-Знову хочеш сказати який я фантастично красивий, і не можеш підібрати слів? - як завжди, грайливо запитав, хоча цим голосом це було трішки страшно, а не гарно, як зазвичай. 

-Хочу сказати, що твій вигляд зараз, ніби  в зголоднілого вампіра, який тиждень не харчувався свіженькою кров'ю. Чому ти такий втомлений? 

-Це не важливо. Мало поспав, всю ніч ти спокою не давала. 

-Ніл, досить, кажи..