Розділ 16

Ніколь 

Помаленьку ступаючи по вологій землі, я почала наближатися до Ніла, який стояв спиною до мене, тупцяючи на місці, він дуже помітно нервував. З кожним кроком, у ніс все більше вдаряв приємний аромат, якоїсь...ванілі, полуниці?? Розібрати важко, бо аромати ніби змішані. В темноті я не могла  нічого  роздивитися, крім маленьких вогників свічок, які ясно сяяли. Ніл почувши мої кроки, крутнув головою, а тоді повністю обернувся до мене. Його обличчя показувало скільки емоцій, що я в силі їх розібрати, стояла і розгублено дивилась на нього. 

-Знаєш... Я думав ти не прийдеш.- в його голосі чувся біль, який він так старанно хотів сховати за ледь помітною посмішкою, а голос тремтів, тільки я не знала від чого, невже це злість, через моє запізнення? Та коли він продовжив, все стало ясно, голос був такий  м'який...а тремтів він, через хвилювання, яке так і випромінювало від нього.- Я стояв на цьому місці, ці кляті 23 хвилини, поки тебе не було, думаючи, що ти так і не прийдеш. Я хотів просто покинути це все,- він махнув рукою на гойдалку, на якійсь щось лежало і місце біля неї,- хотів все залишити і просто піти, не оглядаючись. Та щось стримувало мене... -він дивився на мене таким поглядом, що тіло в моменті вкривалося сиротами, і продовжуючи говорит, почав підходити до мене. - Напевно та ниточка надії,- провів долонею по щоці, до якої я відразу пригорнулась.- Той потяг, ті почуття, які неможливо осилити, і подолати. Я стояв би цілу ніч, і тільки промені світанку змусили б мене забратись звідси, і бути впевненим, що тебе не було.-Підійшовши до мене майже впритул, він простягнув пов'язку. 

-Нащо?- від перехвилювання і емоцій, які щосекунди хлинули на мене з новою силою, голос став хриплим і зовсім не зрозумілим. 

-Ти не знаєш навіщо пов'язки? -вже більш спокійно мовив,-  Або на голову, або на очі. В твоєму випадку сьогодні, на очі. 

-Нащо? - мені здавалось, що тільки це слово я можу вимовляти в ці хвилини. Адже я зовсім нічого не розуміла.Нащо пов'язка, нащо я тут, нащо він покликав і море таких запитань, які крутилися в голові наче ураган. Я здивовано підняла очі, приймаючи її, з розумінням, що не знаю для чого мені на очі нап'ялювати цю пов'язку.  

-Давай хоч сьогодні ти зробиш все, як я скажу, без зайвих запитань. Ти сама все зрозумієш. 

-Раз ти так хочеш, добре. Та тільки сьогодні, я мовчки послухаю тебе.

-Мені цього досить.. А тепер давай допоможу. 

Він взяв з рук пов'язку, і обійшовши мене акуратно став її зав'язувати, як я зрозуміла, щоб не зіпсувати зачіску. 

-Ти сьогодні дуже красива..- прошепотів на вухо, його руки обійняли мою талію. -А ще й прийшла в цьому комбінезоні. Ти навіть не уявляєш, як він тоді личить, ти дивовижна.- І моє тіло зрадницьки затремтіло від його подиху. 

-Ніл..

-Що? - я не знаю як, але відчувала, що він посміхається. 

-Роби те, що маєш. -я не хотіла щоб він відходив, але розуміла, що це щось не те, думаю він не для цього мене покликав. 

-Можливо це те, що я маю робити? - продовжував шепотіти. 

-Тоді я йду,- сказала вже задихано. 

-Не впевнений, що ти зараз хоч крок ступити зможеш. - його руки міцно обійняли мою талію, а голос, як і мій став хриплим. Та тут я відчула його губи у себе на щоці, він залишив там легенький поцілунок, і раптово відійшов. А я стояла розчарована, чому той поцілунок був тільки один..

Так як очі були зав'язані, я слухом старалась розчути все, що могла. Було чути якесь шарудіння, клацання, потім щось впало і я чітко почула "Чорт", і тихенько захотіла. 

-Це не смішно! -роздратовано сказав. Я рідко бачила його різким, або злим. Та сьогодні він щось так старанно хотів зробити, що коли не виходило він злився. 

-Не хвилюйся, Д'Амеліо. Ти і так мене вже приємно здивував, все добре.- продовжувала хихотіти. 

-Ох, Нік. Заради Бога, мовчи. 

Я стояла, вже в передчутті, що ж там буде. Бажання все побачити було просто величезним. Та Ніл, хоча обережно але доволі сильно зав'язав очі, що роздивитись будь що було неможливо, а спеціально підглядати і злити його ще дужче я не хотіла. Через кілька хвилин, я відчула, що він підійшов, і стишено сказав. 

-Можеш знімати..

Я потягнула за пов'язку і очі запекли, від концентрації світла, якого раніше не було. Я гучно вдихнула, адже у руках Ніл тримав величезний букет плюмерій, а це ж мої улюблені квіти.... Які ніхто мені раніше не дарував. Були випадки звісно в дитинстві, батьки старались кожного разу якось здивувати подарунком, і одного разу подарували велетенський букет плюмерій, цей день запам'ятався мені на все життя. Та після батьків, я більше не отримувала такої уваги. Опустивши голову на букет, Ніл трішки підняв його простягаючи мені, а на його обличчі сяяло задоволення. Від його погляду я стала мов вкопана, не в силі ступити і кроку. 

Оглядаючи все навколо, серце забігло галопом, і стиснулося до болю в грудях. Навколо мене все світилося у темно синіх вогниках, такі, як чіпляють на зимові свята, і яких я ще в житті не бачила. Вони були неймовірні... Крім маленьких свічок, він засвітив великі. Поблизу гойдалки стояв накритий столик з двома стільцями. Закрита піца чекали поки мій голодний ротик її з'їсть, а потім за нею настане час для торта. Там було багато всякої всячини, але для мене це не мало значення, тому я не розглядала. Побачивши вазу я підійшла і поставила букет в неї, і розвернулась до Ніла.

-Ти продумав все до найменших дрібниць.. Дякую.

-Я думав, що посивію раніше часу, хвилюючись щоб все вийшло, як планував. 

-Ти ж знаєш, що в тебе вийшло? 

-То твоїх очах бачу, що напевно вийшло. 

Я підійшла до нього, закинувши руки за шию. І міцно притягнула його до себе в обійми, які він відразу підтримав, обійнявши мене в відповідь. 

-Вийшло,- прошепотіла,- дуже вийшло. Для мене ніхто подібного ніколи не робив. -На очі найшли сльози, і я не могла їх стримати, і вони побігли струмочками по моїх щоках.