Розділ 12

Ніколь 

Його зацікавлений і здивований вигляд змусив ще більше зніяковіти. І я зрозуміла, раз почала мушу говорити далі, тільки якби слова було легше видавити з горла, було б взагалі прекрасно. 

-Мене вже розпирає цікавість дізнатися що ж це за мрія.

-Давай я спочатку намажу твої ранки. 

-Добре, але не думай, що цього разу зможеш втекти і знову змовчати.

 -Обертайся вже. 

Взявши мазь, я небагато надібрала звідти. Встала близенько до нього, і почала наносити на спину.-Обережніше, вони до твого відома, сильно печуть і чухаються.

 -Я ніколи нічого подібного не робила і не бачила, думаєш я знаю? 

-Якщо так, то чому ти почала шукати червоний перець, чорного замало було? Чи ти знала, що на червоний, у більше % людей можна знайти алергію, ніж на звичайний? 

-Я взяла червоний, бо він був під рукою. Не було бажання бігати і шукати чорний. Тим паче я хотіла, щоб тобі швидко принесли замовлення. І я не знала, що у людей буває алергія на червоний перець!

 - Я всеодно не розумію, навіщо ти зробила мені ту каву. Тепер мрія з'явилася у мене. Зробити тобі таку, і щоб ти випила її до останньої краплинки.

Я вже й сама сто разів пошкодувала про ту каву. Дійсно, навіщо було таке робити.. зараз легко про це говорити, а не тоді, коли тобі володіють емоції. Я знала, що маю попросити вибачення, але не знала як. Я просто не звикла це робити, бо зазвичай не було за що.

 -Вибач мені. Це був імпульсивний вчинок,і я вже багато разів пошкодувала про нього. - мені й справді стало легше коли я промовила це. Якої, якої, та такої його реакції я зовсім не очікувала. Його спина тряслася від сміху. 

-За те, було весело,- сказав він крізь сміх.

 -Ах ти, -я пихнула його в плече,- ще й сміятися з мене буде. Вже другий день ти дошкуляєш мені тією довбаною кавою, а зараз смієшся?

-А мені вже посміятися не можна? Чи я маю бути завжди такий злий, як ти? 

Я промовчала і мовчки дотирала мазь по всюду, де ще не було. Моментами він ойкав і айкав, але я вже не звертала уваги, бо йому ж знову смішно стане! 

-Я закінчила, - сказала я, закручуючи кришечку.- Все я зробила все, що мала. Тримай мазь, а я пішла додому.

-Е ні. У тебе дві невиконанні справи.

 -Цікаво які ж?

 -Не пам'ятаєш? Нічого, я нагадаю. Перша- ти не намазала мене з переду, друга-ти розповіла мені про свою мрію. 

За ним, я справді забула про мрію, а от мазати його прес, хоч пристрельте мене, не буду. 

-Спереду ти сам можеш себе намазати, і можеш навіть нічого не говорити,це не обговорюється.

 -Добре, і на тому дякую.-сказав він натягаючи футболку,-Тоді наступне, з чим пов'язана твоя мрія?

 -З поцілуноком.- ледь змогла вимовити це.

 -Стає дедалі цікавіше, Нік. Мені вже дуже хочеться почути твою мрію повністю. 

Я мовчала, бо не хотіла більше говорити. Це буде звучати як банальна дитяча маячня. А насмішок з його боку я не потерплю. 

- Не мовчи,раз почала, розповідай, я слухаю.

 -Тоді я опишу все як має бути, а не просто скажу про це коротко. Добре?- я хотіла максимально нормально пояснити йому, щоб він зрозумів мене. 

-Звісно. 

-Тоді слухай. Це має бути зима, сніг буде засипати очі, а на вулиці сутеніє або вже темно. Хуртовина крутить, а я з коханою людиною буду йти і просто насолоджуватися моментом. І в один момент він захотів поцілувати мене. І я дозволила б. Це було б прекрасно і незабутньо. 

Я закінчила, а він далі стояв і дивився, навіть ні разу не кліпнувши. Я думала, що він скаже хоч щось та він далі мовчки стояв.

 -Це і є моя мрія,яка напевно залишиться мрією.- сказала я, а він знову навіть не звернув на це уваги.

-Ніл! Ти мене взагалі слухаєш?

 -Так, ти ще щось казала? - він спантеличено глянув на мене.

-Нічого, казала що я вже йду, та ти так слухаєш, що і цього не почув. - ч не буду повторювати те, що сказала йому і так байдуже.

 -Я все дуже добре слухав.

 -Та ти що. Тоді що я сказала, після того, коли описала мрію? 

Він стояв і не говорив нічого. Я правда думала, що йому буде цікаво. 

-Я так і знала. Я піду вже.

Він вкотре зловив мене за лікоть і повільно обійшов, щоб стати навпроти мене.

-Я все слухав, просто поринув на мить в думки і не почув те, що ти сказала після. Вибач. - в думки він поринув. Ну й хай далі поринає, тільки без мене.

 -Нічого, відпусти.

Ми знову стояли дуже близько один до одного, і кожен не зробив ні кроку. Він так гарно дивився на мене, це просто зачаровувало. І по вигляду обличчя він ніби не витримав. Ніл помаленьку нагнувся до мене і мої знову повіки закрились, чекаючи коли наші губи зустрінуться, створивши мій перший поцілунок. Мені вже навіть було не важливо, що мріяла і уявляла його зовсім не так. Та знову майже поцілувавши мене, він різко збільшив відстань між нами і швидко відвернув голову в бік.

 -Тобі справді вже час,там.. мабуть вже бабуся тебе зачекалась. Давай я тебе проведу.

Що?? Я не могла сказати ні слова. Як його поведінка могла так швидко змінитися? Це було так образливо. Навіщо він так робить? Ну що ж, без проблем. Я вирвала свою руку з його, і сказала якомога холоднішим голосом:

 -Не потрібно мене проводити, дорогу знаю.

 Швидко вибігши я побігла додому, більше не могла бачити. Спочатку він говорить гарні слова, а потім просто відвертається, ніби йому гидко. Зайшовши в дім вийшла бабуся.

-Нік, що сталось,- вона взяла за щоки, і тільки тоді я зрозуміла, що по обличчю бігли сльози. 

-Та ні, все добре. Я просто сильно вдарила ногу, по дорозі додому. -я не знала як ще викрутитися і просто не хотіла допитів. 

-Ніккі, невже ти думаєш, що мене просто обдурити? Коли ти була маленька, ти ніколи й сльозинки не впустила, коли падала, хоч як сильно не боліло. Тому й зараз не потрібно брехати. Тобі болить тут,- вона вказівним пальцем показала на серце,- це не дає спокою,а не нога. Це він зробив? Я знала що вона питає про Ніла, тому просто кивнула, безсило  опустившись на стілець.