Розділ 9

Ніл 

Загорнувшись в плед, я почав тихесенько підходити. Серце шалено калатало, а ноги стали ніби ватними. Мені дуже важливо дізнатися те, що так мучить мене. Я не знаю, що буду робити, коли дізнаюсь, що вони з Крісом пара.. 

Це так не піде, я не зможу її відпустити. Я підійшов вже до самої лавочки,а вона й досі не почула мене, тому що наспівувала пісню. Постоявши біля неї, по словах і її мугиканні, зрозумів, що це пісня " Тебе це може вбити" СКАЙ. Я дуже любив цю пісню, і знав кожну репліку, як і Нік. Я не знав, як не злякати її, тому легенько затулив її очі, своїми долонями, від чого вона захихикала.

-Не знайшов більш цікавого способу підійти, Кріс? - вона його знає. Авжеж вона його знає, раз Кріс так про неї говорив, то це логічно. Я не знав як їй сказати, що це я. Вона буде дуже шокована, і я не хочу від неї непорозумінь. Ще скаже, що я її переслідую, і знову зробить з мене маньяка.

 -Чому ти мовчиш? Невже, хтось додумався відрізати тобі, твого великого, балакучого язика? Якщо так, то я хочу пожати руку цій людині.- вона так легко говорила, думаючи, що це він, ніби вони з ним добрі друзі.

 Я розумів, що мовчати більше не можу, але й не знав, як розпочати розмову і що їй сказати. Потім на думку прийшла одна ідея. Вона доспівала до другого куплета пісні і зупинилась коли я торкнувся до неї, тому я вирішив продовжити. Мама завжди говорила, що у мене гарний голос..

-Доторкнутись до зіниць, я навік в тобі застиг.Все це так спонтанно і чомусь банально... - прошепотів я, рядочок куплету. 

Вона різко покрутнулась, і я забрав руки з її обличчі, залишившись стояти зігнутим над нею. 

- Ця репліка, ніби передає мій стан. Я не знаю, що зі мною, коли поруч ти..

- Цього не може бути..Як ти тут? Ти ж поїхав, я бачила. І як ти знайшов мене в цьому місті? Це ж не мій будинок, не моя гойдалка, не...

-Все добре, Нік. Не переймайся. Відтепер я тут живу. - сказавши це, я відчув хвилювання. Адже уявлення не мав, яка в неї буде реакція на такого сусіда. 

- Що ти говориш? В сенсі, ти тут живеш? Поясни мені все, а то я починаю дратуватись від розуміння, що нічого не можу зрозуміти. 

- Ну що ж, почнем з того, що я не міг вже жити з батьком, а то скоро зійду з розуму. Тому я почав підшукувати житло. - присівши біля неї, продовжив. - Довго шукати не довелось, адже я майже відразу натрапив на хлопця, який шукає сусіда по будинку. Подзвонивши, ми поговорили, і я відразу приїхав підписати договір, потім привіз речі, і побачив тебе. А і ще Кріс сказав, що якщо ображу тебе, мені емм.. не жити. В такому випадку, перспектива в мене невелика. - сказав я посміхнувшись. 

-Чому ти не можеш жити з батьком? - це питання мені не подобалося, бо брехати я їй не хотів.

 - А ти б хотіла, жити з батьком після того, як він вбив маму і сестричку, яка була ще в утробі? А після цього, почав ходити по нічних клубах і славитися там тим, які вміння він практикує, і як кого задовільняє. Про його досягнення, чутки навіть до мені дійшли. Бридко. А зараз взагалі додумався приводити додому повій. Сьогодні взагалі, ще й називав одну з них, своєю дівчиною... Жах просто. Тому зараз я тут. Я не зміг більше терпіти цього.

Розказавши все, як є, камінь з душі, ніби впав. Стало якось легко. 

-Я навіть не можу уявити, що ти відчуваєш.. мені шкода, Ніл. 

-Не потрібно такого уявляти, в тебе й так є інше горе, яке ти досі не можеш відпустити, я бачу..

 -Так, це для мене нереально, як не старайся. Деколи мені ще не віриться, що з великої родини у мене залишились тільки бабуся і Ян.

 -Ян? - мене турбував Кріс, а тут ще й Ян якийсь намалювався. Це питання розсмішило Нік.

 -Так, Ян. Це мій молодший брат. Він до нестями гарний, але характер у нього... Навіть не знаю, в кого він такий.

 -Ну в тебе теж характер не ангела, тому напевно, у вас це сімейне.- хихотнув я.

-Не починай.

 - Не буду. Та мені цікаво, чому ти сказала, що зі всієї родини залишилось вас тільки троє, де решта? 

Вона відразу зіщулилась, і я зрозумів, що це дуже дуже болюча бля неї тема. 

- Якщо ти не можеш або не хочеш говорити, не говори. Я ніколи не буду ні до чого примушувати тебе. Біля мене, у тебе завжди є вибір.- боком побачив, що вона посміхнулась, і через декілька секунд почала тремтячим голосом. 

- Коли я була маленька, то першим мене покинув дідусь, який майже пів життя не міг ходити, через те, що впав з другого поверху. Нашим хоббі було спостерігати за всіма небесними тілами, це супроводжує мене й до сьогодні. На нічному небі я завжди шукаю їх, для мене кожна їхня душа, стала зіронькою. І можливо колись, все ж таки,я відшукаю їх...Потім захворіла мама, від ішемічної хвороби серця, пом..мерла й вона. Тато тримався за всі м..можливі ниточки життя, які в нього зал..лишилися, але без мами, в нього ніби пом..м.мерло все з н..н.нею..

-Шш,- вона стала так плакати, що говорити було неможливо. Я розгорнув плед і загорнув тепер вже я її, в свої міцні обійми. Тільки вона притулилась до мене, все тіло знову стало то чухатись то пекти. Через декілька хвилин, коли вона заспокоїлась і могла нормально говорити, продовжила.

- Він почав губити своє життя, всіма можливими способами, а потім, так просто наклав на себе руки, ну про те, що сама я знайшла його тіло, ти вже знаєш. Ми думали, що біда вже досить нагодувала нас, але не так все сталось. Сім'ю більшість стала забезпечувати моя старша сестра Вілей, але потім вона стала дуже змінюватись. Стала зла, неконтрольована. Прийшла й сказала одного разу, що ми тягар, який їй не потрібен і зникла з нашого життя. Ми більше ніколи її не бачили. Вже майже рік.. майже рік я не бачила її, вона більше не приходила. Ось і вся моя історія.

 Від почутого сої вуха пов'яли. Скільки ж болі вона пережила. Нік знову стала схлипувати в моїх обіймах. 

-Ну все, досить. Я не можу більше слухати твої схлипування. Це ніби приносить мені невидимі порізи.

 - Я..як не стараюсь не можу їх забути..