Розділ 8

Ніл 

Вона зведе мене з розуму...

Цілу, кляту дорогу, Нік водила рукою по моєму торсу, і це до біса заводило мене. Я не знав для чого вона це робить, але напевно вона й не здогадується,як впливають її безневинні дотики на мене. 

Я весь шлях їхав 90км/год, де було дозволено максимум 70, з думками, хоч так почути її схвалення, а не те, як вона хоче нашкодити мені.

Мене відволікло стукання по плечі. Так Нік сповістила мені про те, що ми прибули до її будинку. Зупинившись, я просто повернувся на мотоциклі поки вона злазила, вставати я не наважувався. І тільки я хотів щось сказати, як в мить, мені так зачухалось одне містечко на шиї, що я думав здурію. Почав швидко чухати, зовсім не звертаючи уваги на Нік. 

-Що, сверблячка з того всього напала? - веселощі в її голосі страшенно дратували мене. Бо це вже було не смішно. В мене за сьогодні вже вдруге так зачухалось, вперше рука,зараз шия... Коли трохи перестало свербіти,  я сперся на кермо.

 -З тобою, не тільки сверблячка напасти може, а й сказ. І взагалі то,- я взав її за кофтину і підтягнув до себе, - ти цілу дорогу, безсоромно мацала мене, тобі не здається, що так некрасиво? Спочатку брешеш, що не подобаюся тобі, а потім не можеш зупинити свої рученята, щоб ті не лапали мене?

Її дихання почастішало, і я знав, що це реакція на мене. Хай дурить себе стільки завгодно, але я знаю, що вона теж це відчуває. Це неможливо передати словами. Мене буквально, ніби щось, невидимими ниточками тягне до неї,і я просто не можу це зупинити, як не стараюсь. Чорт. Кого я обманюю? Я й не стараюсь, не старався і не буду старатись  зупиняти це. 

Мені подобається в ній все, особливо коли старається заховатися будь куди, аби не дивитись на мене, коли їй соромно, або коли її щічки неконтрольовано стають червоненькі. Я дивився в її красиві очі, і ніби тонув у них. Здавалось я міг простояти так вічність. Та тут вона почала говорити знервованим голосом:

-Та ні.. Я цей.. мені було холодно, я не знала куди подіти руки, аби трохі зігріти. Потім вирішила, трішки посунути тобі їх під кофту, аби вітер не обвітрював мені руки. Та й не мацала я тебе! Оце вже, як напридумуєш..

- Нік,брехати негарно. Я все розумію, я гарний, до втрати свідомості, і тому ти хоч трішки вирішила дослідити мене.- мені так подобалося дражнити її, що у мене просто не виходило зупинятись.Я міг займатися цим безперервно. -То як, руки зігріла ?

 - Як ти мене дратуєш. Зігріла, дуже сильно. -крикнула вона і вирвала з моїх рук, свою кофтину і почала йти.

 - Тобі поїздка хоч сподобалась? Я виконав твоє бажання.- Вона повернулась і вмить погляд з лютого змінився на захоплюючий. Напевно, їй, все ж таки , сподобалось.

 -Так..- почала вона,якось замріяно.- Це було чудово, дякую.. Та я маю йти. До зустрічі, Ніл.

 - Я дуже радий, що зміг тобі вгодити. Це не остання наша поїздка. Солодких снів, і до зустрічі Нік. 

Вона останній раз подивилась на мене, і пішла в дім. Я супроводжував її поглядом до самого порогу. В неї був дуже милий будиночок. І десь в мріях, я хотів собі такий самий. Наповнений любов'ю, затишком, і людьми, які з нетерпінням чекають,коли ти приїдеш в оселю. 

По дорозі додому, у мене вже починало чухатись усе тіло. Приїхавши,відразу пішов в кімнату, навіть не став шукати батька. Не до нього зараз. Знявши одяг, підійшов до дзеркала. Не одразу зрозумів, що це. Все тіло було в червоних плямах, а на них різні пухирці і пришечки. Тільки не це. Ні, ні, ну не це, знову! Я ж нічого не вживав такого, на що у мене аж таке подразнення,а тим паче.. Нік..Кава..

Кава. Кава, яку робила Нік! Звісно, від неї, мені досі рот пече. Там, більшість всього, був перець. Чорт, перець!  Невже червоний? Мало їй чорного було, то ця міс, мать її, геніальність вирішила, червоний взяти! На якій у мене дуже велика, клята алергія!! От за це то дуже велике дякую, Нік. Їй пощастило, що вона зараз знаходилась далеко від мене, бо саме зараз я б хотів роздерти її на місці. Я терпіти не міг алергії. Все дитинство я мучився від неї,та колм лікарі визначили, що це алергія, я старався ніколи більше не вживати тих продуктів,на які  така реакція. Та тут на допомогу прийшла Вайнет! Та допомогла згадати мені пекло дитинства, яке я й так важко забував. 

 Добре, що у мене в тумбочці була протиалергічна мазь. Почав наносити її на тіло, навіть по рубцях, які залишив батько. Ці дії призвели до болючих і противних спогадів, які ніби морально принижували мене. Добряче намастивши себе, пішов до ліжка.

Вявши телефон, вирішив подивитись квартири або будиночкі, які можливо хтось здає під оренду. І я не помилився. За час пів годинних пошуків, мені потрапив гарненький будинок. Його здавав хлопець Крістіан Де Сантіс, по фото, напевно мого віку. Та потім я прочитав, що будинок здається не весь, а половина, одна того хлопця, інша моя. Це здалось мені дуже навіть не поганою перспективою, адже бути в компанії, а не весь час сам, я завжди не проти.

Не довго думаючи я почав набирати номер. Гудки йшли, і я вже подумав, що ніхто не візьме, адже вже пройшов чимало часу. Та тільки я вирішив кинути, як на іншій лінії заговорили.

-Ало? - почувся сонний голос. 

-Добрий вечір. Телефоную по заяві, на оренду будинку. Це ж Крістіан Де Сантіс? 

-  Доброго вечора, так, це я. Ви ознайомились з усіма умовами? 

Від цього мені стало смішно. Адже декілька пунктів з його правила були: не приймаю з домашніми улюбленцями, наркоманів, просто непутящих людей, щоб не робили нерви. А далі правила були, як при звичайній оренді. Ковтнувши смішок, сказав: 

-Так, так. З правилами я знайомий і згідний з усіма.

-Тоді добре. На який строк плануєте оренду? 

-Термін у мене не визначений, але проживати планую довгенько.

-Тоді добре, коли зможете під'їхати підписати договір? 

-Та хоч зараз.  

-Чудово, не думав, що так швидко знайду сусіда. Тоді я чекаю вас, адрес зараз скину.