Розділ 6

Ніл

Я не знав, як спланувати нашу зустріч, бо зовсім не знав її розкладу. Тому вирішив просто дочекатися закінчення зміни. Принаймні так, я зможу хоч трішки дізнатися про неї. Мої слова зачепили Нік, і я дуже хотів це виправити, уявлення не маючи як.

В голові, ще й думки про волейбол не давали спокою. В дитинстві я 3 роки займався цим спортом професійно. Тіто покликав мене, і запросив у їхню команду. Сказав, що вони будуть раді моїй компанії, хоча по його обличчю я бачив, що це не зовсім правда. Напевно, це сказав зробити йому, його батько. Та ця пропозиція просто таки поглинула мене. В мене знову загорілось бажання спробувати це. Після смерті мами я нічого не хотів, та після того, як зустрів Нік, життя ніби знову набралось яскравих фарб, які вже давно втратили колір. Я хотів заново спробувати волейбол, і пізнавати знову насолоду життя, яку вже давно забув, як відчувати. 

-Ніл? - звук цього чарівного голосу, відірвав мене від думок.

 - Так? Ви підійшли забрати моє замовлення? Якщо так, то воно ще не готове. - з ноткою веселощів сказав я. 

- Ніл, що ти тут робиш? Мене можуть звільнити, якщо я буду відволікатись від роботи. А ти мене відволікаєш.

 - То мені не можна заходити сюди, бо тоді я тебе відволікаю і ти думаєш лише про мене, коли я тут? - мені дуже подобалися наші словесні перепалки, а от Нік, напевно не дуже. З її вигляду,я подумав, що мені гаплик, вона була не в настрої.

- Мої думки зараз тільки про те, як тебе придушити. Щось ти аж за дуже язикатий, та зараз не про це.. Замовляти щось будете?

 - Так, з вами аж захотілось. Я буду каву з карамельним сиропом, трішки шоколадного порошку, і один цукру. Дякую.

- Ще нема за що дякувати. Замовлення буде за пару хвилин, тоді і подякуєте. 

- Чекаю з нетерпінням, маленька.

- Не називай мене так, я тобі реально скоро..

-Йдіть по замовлення, а то я вже зачекався. - не давши їй договорити, відправив по мою каву, а вона не пішла, а полетіла, наша розмова добряче підняла мені настрій.

 Через декілька хвилин, до мене підійшла якась дівчина, віку Нік та поставила переді мною чашечку кави. 

- Ваше замовлення.- сказала вона, якимось піднесеним тоном.

- Дякую, але де Нік? - я зовсім не розумів, чому вона не підійшла до мене. Дівчина посміхнулась і відвела погляд. Потім твердо глянувши на мене, сказала веселим голоском.

- Міс Вайнет сказала, що не захотіла вас бачити, і щоб каву принесли без неї. Та готувала вона 100%, сама бачила. 

-Що ж, міс Вайнет не захотіла бачити значить.. в скільки закінчується зміна? 

- У 21:00, тільки я тобі не казала і нічого не знаю. Нік як дізнається, то мені буде непереливки.

- Добре, добре, не переймайся. Їй я точно нічого не скажу. Я вже трішки знаю її, особливо той стан, коли вона не в настрої. 

- Це вже добре..Все мушу бігти. Роботи багато, а я все залишила на Нік. 

Відвідувачів й справді було багато. Нік бігала мов ошпарена, з темпом збираючи всі замовлення, час від часу поглядаючи на мене, можливо вона думала, що я не бачу, але вона помилялась.Я ловив кожен її зацікавлений погляд, і бачив, як вона присоромившись відводить очі. Я так задивився на неї, що забув про чашечку кави, яка вже декілька хвилин стояла біля мене. Взявши, я підніс її до вуст і вирішив зробити великий ковток, адже думав, вона схолола. Як тільки рідина потрапила до рота, я відчув солоний смак, а через декілька секунд, щось до чорта стало обпікати мені рот, ця хрінь стала так душити мені горло, що я не міг дихати. Ледь проковтнувши, почав кашляти. Добре, що на столі стояв стакан води. Випиваючи весь зміст води, я зловив самовдоволений погляд Нік, води дивилась і насолоджувалась, як я давлюсь тієї бісовою кавою. Побачив, що до мене прибігла дівчина, що принесла каву. 

-Ніл? Що з тобою? 

-Дай мені води, - ледь зміг вимовити.

Вона без зайвих слів виконала прохання, і через декілька секунд, біля мене був новий стакан води, який я відразу випив. 

- Що за чортівню ти мені принесла? - спитав я в тієї дівчини, закашлявшись.

-Уявлення не маю, каву робила Нік, я ж вже казала. Це вже її рученят справа. - з усмішкою відповіла та.

- Отже так значить...як тебе звати?

 - Ізабелла, для тебе можна просто Ізі.

- Я..

- Ніл, я знаю. Нік розповідала про тебе. 

- Та невже? Сама міс Вайнет, згадувала про мене, звучить нереально. Отже Ізі, передай Нік, що кава була нереально смачною, якось я їй приготую таку саму. - сказав я, хрипким від кашлю голосом і залишив під чашечкою кави не маленькі чайові.

 Виходячи з кафе, не відводив погляду від оченят Нік, в яких так і горів азартний вогник. 

Глянувши на годинник,зрозумів, що до кінця зміни ще довго, тому вийшов та пішов додому. По дорозі зайшов та забрав мотоцикл, який вже зробили. Сівши на нього, я ніби відчував легкість, якої так і бракувало.

 Швидко приїхавши додому, побачив що ще й батько знову вдома. От чорт, сьогодні ще його мені бракувало й так настрою не було, після цієї до біса смачної кави. Зайшовши в будинок, почув сміх і стогони, які линули із спальні. Це вже занадто. Я не хочу, щоб він приводив додому, кожну подружку на ніч. 

Зайшовши в свою кімнату прийняв душ, переодівся, і сів за домашнє. Зробивши все, на що був спроможний, час вже підбігад до закінчення зміни у Нік. Хоча вона не дуже смачно пригостила мене сьогодні вранці, але, що сталось, те сталось. Покидаючи кімнату, в коридорі застава батька, дуже добре, не доведеться чекати завтра, щоб вимовити претензії.

- Привіт, сину, як пройшов день?

 - Можна без таких люб'язностей. Мій день пройшов, повен несподіванок, до того ж неприємних. Спочатку, пробиті шини мотоцикла. Потім пішком до школи, яка не так і близько звідси. Друзі, які ставлять із себе не зрозуміло що. Навіщо ти домовився із своїми колегами, про цих троє? Я й сам здатен знайти собі нових знайомих. А самі найнезабутніші емоції за сьогодні, я відчув тут, коли із твоєї спальні линули то стогони, то сміх, то бридке шепотіння. Мав би ти совість, хоча б додому не приводив кого попало. Я не хочу жити з тобою, мені набридло це, тис паче через два місяці у мене день народження, якщо ти не забув і мені 18. Я візьму в оренду собі квартиру, і буду жити там. Можна, тату?