Розділ 5

Ніколь

Мене переповнювали відчуття. Я не могла ні поворухнутись, ні зробити навіть один нормальний вдих. Він стояв так близько, що буквально здалось, що я відчуваю його серцебиття. Від його слів, я думала що мої очі вилетять з орбіти і вже хотіла була, щось сказати. Та він не дав і слова вставити, просто вийшов взявши мою куртку, а потім вернувся, ніби згадав,що вона мені потрібна, надів її на плечі. 

-Ти дуже гарна Нік, тому відкинь всі дурні думки і просто йди зі мною, а то з такими темпами ми усі уроки пропустимо, не тільки два. 

-Ага..- я не могла говорити. Сьогодні він сказав мені, що я дуже гарна, мила, а я вже декілька років в це не вірила,( ну за свій язик, я й сама добре знала, але й це, сприйняла як комплімент). Я знала що занадто худа і не приваблива. Але в його впевнені слова, я чомусь повірила, здивувавшись сама собі. 

Переодягнувшись ми вийшли з кафе і попрямували в школу, всю дорогу я йшла і насолоджувалася компанією Ніла. Хоч майже весь час ми мовчали, та це було якось особливо. Я так не хотіла знову повертатися в школу і бачити ті невдоволені обличчя, але виходу у мене не було. 

Підійшовши до класу помітила Тіто і його компанію. Вони стояли і нахабно розглядали нас, чекаючи коли ми підійдем. 

- О Нік, ми дуже раді тебе бачити, не представиш нам свого друга ? Нам дуже цікаво хто за тобою так біг, що аж забув свій власний телефон.- знущальним голосом почав Тіто, віддаючи телефон Нілу.

- Можливо це твій хлопець? Але такого не може бути, ти ж ні з ким не спілкуєшся, правда ж? А тут наважилася аж на такий крок? - продовжив другий, той, що Амандо, а третій - Маттео, тільки хмикнув собі під ніс. 

Ці слова були такі неприємні..відчула, як позаду підійшов Ніл. Оце я влипла, хотіла піти відразу в клас, а прийшлося з цими бовдурами розмовляти. 

-Я Ніл- так просто сказав, простягнувши руку, яку так ніхто і не пожав...

- Та не вже? Славнозвісний Ніл?? Хто твій батько? 

- Джаспер Д'Амеліо. - Ніл сказав це з такою відразою, що це було дуже відчутно. 

- Ти диви і справді він, тобі тато часом не розповідав про нас? - спитав Тіто так, наче ображений, що їхне впізнали відразу.

- Він мені тільки сказав, що у мене з'явилися нові друзі, але хто це і що це він не пояснив.

- "Хто це і що це"- перекревив Амандо, - тобі не здається, що ти підбираєш не правильні слова? Слідкуй за мовою. Твій батько,  сказав моєму, щоб ми здружитися з тобою. Ми не проти. Але будь добрий і поважай це.- сказавши це, Амандо підморгнув і вони всі разом зайшли у клас. 

- Господи, він доведе мене до гробу.. - сказав Ніл. 

- Хто ? 

-Батько. - стиснувши щелепи, прошипів він, крізь зуби. 

- Чому ти так говориш, що..- продзвенів дзвінок, перебивши мене. Він глянув на мене, в його очах палав такий гнів і відчай, якого я ще не бачила. 

- Ходімо в клас. Ось, у тебе є ще одна причина зустрітись із мною, якщо тобі цікаво щось дізнатися про мене.

Зайшовши в клас я помітила, як Карла зацікавлено розглядає нас. Ставши поміж рядами, вона глянула на Ніла і усміхнулась своєю фальшивою посмішкою. 

- Ти новенький, Ніл правильно? - підійшовши до нас, вона подала руку.

- Так правильно, Ніл Д'Амеліо 

-Карла Капелло. - вони потисли руки, він цього мені стало гидко, але Ніл, ніби побачивши мої емоції, швидко забрав свою руку. 

Карла відвернулась і гукнула до своєї подружки ,- Алекса пересядь від мене, Нілу потрібне місце!

Закотивши очі, я пішла до своєї парти, готуватись до уроку. 

- Хто тобі сказав, що мені потрібне місце? Ти чула це від мене? - розмова починає набирати обертів. Моя посмішка з'явилася на обличчі, і я нічого не змогла з цим зробити. 

- Мені не потрібно було це чути. Ти новенький у нашому класі, я не хочу, щоб ти відчував себе самотнім. - вдавано стурбованим голосом сказала Карла.

- Знову ж таки хто казав, що я буду почувати себе самотнім? Мені не потрібно місце тієї, що зветься Алекса, якщо я правильно почув. Я вже маю місце, і воно ось там. - Він тикнув пальцем на мою парту, - Бачиш Карло? Я буду сидіти за партою з тією, яка вранці скупала в канаві, ти ж так казала?- його слова були мед для моїх вух, хоч він і нагадав мою неприємну розмову з Карлою. В неї перекостлосч обличчя, я бачила як їй неприємно, що їй відмовили, тим паче через мене. Але шок від того, що він буде сидіти зі мною, ще не пройшов. Я спеціально підсунула стілець біля себе до парти. Щоб подражнити його, даючи знак, що тут ніби зайнято. Ніл відійшов від Карли,  і з тією нахабною посмішкою підійшов до мене, піднявши брови і тихо промовив. 

- Не кажи, що бляха, біля тебе зайнято,я ж не дарма згадав їй, її ж слова. Не хочу показатись ідіотом і йти просити пробачення і сідати до цієї Карли. Тому швидко відсунь стілець, а ні, то я рознесу його, до чорта. 

- А ти спробуй. І будеш вчитися літати, коли сюди влетить директор. 

- Ти дійсно думаєш, що мій татко, дозволить мені зашкодити ?- він не зміг приховати в голосі якоїсь... Ненависті? Я не так і не змогла зрозуміти, чому він так горить про нього.

- А ти дійсно думаєш, що будеш цілий, якщо розстрощиш мій стілець? 

Він розсміявся, відсовуючи стільчик і вмощуючись позручніше.- Ні, так ризикувати я не хочу. Я вже зрозумів, що від тебе, будь чого чекати можна, маленька. 

- Не називай мене так. 

Він так і не відповів, в просто промимрив щось собі під носа. А Карла з такою ненавистю дивилась на мене, що під її поглядом аж пекла шкіра. 

- Ти не на жарт розізлив її, вона не звикла, що їй хтось відмовляє, а тим паче хлопець.

-Аа, то вона звикла, що кожен відразу, хто подивиться в її бук, стрибає до неї у ліжко? - я засміялась і легенько кивнула, це теж, як я зрозуміла, він почув з моїх ранішніх слів,- Тоді їй потрібно звикати отримувати відмову. 

Я дуже цьому рада, навіть сама не знаю чому, але на цьому наша розмова закінчилась і до кінця уроків ми мало що говорили, а потім його на перерві забрала наша свята трійка школи.