Розділ 4

Ніл 

Чесно кажучи, йдучи в школу я думав, що день виявиться не таким лайном. Мало того, що я пішки мусив йти до школи, то ще й не зміг наладити розмову з новою знайомою.

По дорозі, як зустрів незнайомку зрозумів, що вона мені аж занадто сподобалась. На вигляд вона була така розбита, темні кола під очима, а ще вона така маленька, що напевно важить менше, ніж половина мене.Нік вся промокла,  бажання задушити того виродка, що таке зробив, було дуже сильним. І той бідний бутерброд теж впав.Я так хотів, щоб вона пішла зі мною на обід,нормально поїла. Адже по її вигляду, я б не сказав, що вона гарно харчується. Але вона виявилась такою впертою, що просто побігла від мене геть і ще й сказала залишити її в спокої, яка горда. Брутальні слова, що вилітали з її чарівних уст, так і манять до неї. Весь шлях до школи вона не покидала мої думки.Подумки відзначив, що якщо я зустрів її біля школи, то можливо це маленька диво тут і навчається.

Переступивши поріг закладу, почав шукати свій клас, на це обсобливо багато часу не пішло. Спочатку я побачив троє хлопців, напевно мого віку, вони стояли біля підвіконня і гнулись з сміху тикаючи пальцями на зачинені двері з яких вилітають не надто гарні речення.Почувши крикі, і знайомий голос,що вилітає. Пару секунд я стояв в ступорі і не міг повірити, що це правда вона. Ті хлопці затихли і стали зацікавлено мене розглядати і пішли  перешіптуючись. Схаменувшись я глянув на кабінет і пішов туди з цікавості.Взявшись  за дверну ручку, я відчув поштовх дверей в мою сторону, вони швидко відчинилися і звідки вибігла роздратована Нік. Цікаво, ця дівчина вміє бути спокійною?

Знову ми так незграбно зустрілись, здається я їй не сильно до вподоби після першої зустрічі, спробувавши це змінити, діалог знову зійшов нанівець. Вона ще й обпеклася напоєм. Вся її одіж була зіпсована, як вона має сидіти на уроках. При нашому невеличкому діалозі, я помітив, як на її обличчі почали з'являтися сльози, при згадці про батьків.Не зрозумівши, що сказав чи зробив не так я хотів зупинити її, але знову не зміг. І вже другий раз за день вона просто тікає від мене. Коли я стояв поруч я помітив на її щічках рум'янець, коли стояв надто близько. Відчув її збите дихання. Так захотілося поцілувати її в той момент. Та це було б не правильно, я думаю. Ми ж знайомі лише день. Я просто хотів постояти ще хоч пару хвилин так і відпустити її, щоб разом зайти в клас. Але щось пішло не так.. 

На цей раз вона не зможе від мене сховатися. Я не дам їй знову утекти від мене, ще й після того, як присоромила мене, коли спитала, чому мені важливо, що це саме вона за дверима. Ну не міг же ж я їй сказати, що вона дуже сильно сподобалась мені! Для неї, напевно це було б дивно.

Нік так бігла, ніби боялась, навіть не оглядалась назад. Я слідкував за нею, минаючи магазини, поки не натрапив на якусь місцеву пекарню, побачивши, що Нік пішла в парк, я подумав що звідти вона вже точно нікуди не піде.

Зайшовши в середину підійшов до прилавка і став розглядати, що такого би купити Нік. Не знайшовши нічого крім солодкого, я замовив піцу і дві кави. Не знаю які смаки вона любить, тому взяв ті, які обожнюю сам, каву з одним стіком цукру і молочним сиропом, а піцу Цезарь. Забрав замовлення, і швиденько пішов шукати втікачку. 

По дорозі побачив велику вивіску, магазин одягу й взуття, хотів пройти, але зробивши крок, відразу згадав як нік відхиляла від себе кофту, мокру від какао, тому вернувшись я вирушив в магазин. Там був величезний вибір плать, штанів, костюмів. Очі розбігалися, бо я знав що в кожній одіжці вона буде виглядати неперевершено. Пройшовши весь магазин декілька разів, на очі натрапив темно бірюзовий комбінезон.Він був такий красивий і маленький, прикинувши ядумаю, що це ідеально підійде Нік. У нього були кльошні штани, і перев'язаний стрічкою корсет, який відкривав невелике декольте. Не знаю чи вона оцінить, але я постарався на славу. Вийшовши з пакетом пішов до Нік.

В осінньому парку було дивно порожньо, можливо це місто все таке, бо в пекарні я теж не помітив жодної людини. Пішовши за піз пекарні, побачив лавочку і дівоче тіло, яке так і трясеться від схлипувань. Саме дивно те, що я не знаю яким чином її образив, що не так зробив. Потім прийшла думка, щоможливо це взагалі не через мене. Я стояв біля дерева, спостерігаючи як вона плаче, і як останній боягуз не міг підійти. Простоявши ще декілька хвилин, помітив що вона напружинась і це було як поштовх, щоб рушити. Не знаючи з чого почати розмову, я просто промовив її ім'я.

- Нік.. - дівчина здригнулась, я так і не зрозумів,це сталось через те, що я покликав її чи коли я поклав руку їй на плече. 

Підійшовши, я зручно вмостився на лавочці поблизу. 

 -Та ти жартуєш.. чому ти знову тут? Чому не можеш дати мені спокій? - запитала вона здавленим голосом.

- А як я на твою думку, міг залишити тебе після того, коли побачив сльози, які напевно викликав я? Правильно, ніяк. Я купив нам піцу і каву,. Не знав, які саме смаки ти любиш, тому купив ті, що обожнюю сам. 

-Навіщо ти це робиш? Йдеш за мною, купуєш їжу. Це не потрібно, ти мені нічого не винен, і я тобі не зможу віддати ті витрати, на які ти це купив. 

- Та чого ж ти така не привітна, ти ж геть мене не знаєш! Я купив їжу просто так, пішлов за тобою, бо зрозумів, що чимось зачепив твої почуття. А навіть якби не це все, то я просто захотів посидіти з новою знайомою. 

Взявши пакет, трохи злий, почав викладати їжу на лавочку. Невже вона не може просто прийняти те, що їй дають. 

- Вибач... Я просто не звикла, що мені просто так хтось, щось робить. І знай за їжу я гроші не віддам. - сказала вона запихаючи шматочок піци в рот, викликавши цим в мене сміх. - Не смійся, бели і зуй. - знову почала вона. Її спроби говорити з запхненим ротом добряче мене насмішили, бо вона говорила, як маленька дитина, що не має зубів.Штуршнувши мене рукою, вона вказала на піцу, показуючи взяти.

- Добре, добре. Беру, але ти теж не відставай, бо я можу з'їсти все і ти знову будеш голодна.