Розділ 2

Ніколь

 - Що ти, в біса робиш ?-  роздратовано спитала я, вириваючи своє з його рук. Не дуже хочеться,щоб мій зошит в черговий раз полетів мені в обличчя, як у класі, бо комусь так захотілось або стало нудно.

Коли різкі слова злетіли з вуст,а руки перестали виривати зошит, він здивовано підняв темні густі брови, і глянув на мене своїми синіми очима, дивно посміхаючись.

- А на вигляд така мила, що й не подумаєш, що у тебе аж такий гострий язичок..- Вперше за скільки років почувши комалімент, мої щоки покрились румянцем.-Я просто вирішив допомогти, невже це заборонено?- Знову заговорив він. І від його голосу, по всьому тілу пробігли табуни мурах. 

-Не заборонено,- буркнула я, мені захотілося десь сховатись, від проникливого погляду. Бо вперше, після періоду трагедій я захотіла виглядати красиво, не так, як в цей момент.А ще була роздратована тим, що його слова, про те що я мила, змусили мої щоки стати червоними.- Віддай мій зошит, я і так вже запізнююсь.

- Якщо не віддам, знову вириватимеш з рук? - лукаво подивився і підморгнув він. А я просто стояла, і не вірила що зі мною в перший день так багато хтось розмовляв. - До речі, я Ніл, а ти..- взявши зошит, він прочитав моє ім'я- Ніколь Вайнет.. яке гарне ім'я, та й непогано звучить разом.. - він продовжував посміхатися, а я нічого не розуміючи почала все більше ставати роздратованою.

- Я й сама знаю, що в мене гарне ім'я, тож можеш про це не нагадувати, але не розумію, що непогано звучить разом? - його посмішка стала ще більша.

-Нік і Ніл, доволі непогано, правда ж?- самовдоволено пояснив він. 

Мої очі полізли на лоб, а я намагаючись їх зловити, присіла зібрала решту речей, а бутерброд викинула в смітник. Підійшла до нього вирвала з рук зошит, і почала просто йти подалі. Щось його поведінка мені зовсім не подобається. Тільки встигла відійти, як він схопив мене за лікоть.

-Та почекай ти. Твій обід знищено, давай я пригощу тебе кавою, посидимо, поговоримо? - він з надією дивився на мене. А я знову дивно реагувала на його дотик і голос.Я зрозуміла, що не маю з ним зв'язуватись. Мені не потрібно думати ще й про нього. Вирвавши свою руку, я похитала головою. -Не вийде, у мене немає часу та й взагалі бажання. Йди собі та залиш мене вже нарешті в спокої.

Я побігла, не оглядаючись в школу, з думками, що більше ніколи не побачу загадкового красеня, який так і змушує моє серце битись швидше.

Прийшовши в клас, мене знову зустріли невдоволені погляди і перешіптування за спиною, напевно їх турбував мій зовнішній вигляд. Я б змовчала, та коли почула що Карла сказала, що я напевно на смітнику вдягалась, і зовсім за собою не дивлюсь, у мене з'явилася така неконтрольована лють, що я не знала як заспокоїтись. Все було добре, до моменту, коли вона не заговорила особисто до мене.

- Що Вайнет, знову замість душу в канаві скупалась?- глянувши мені в очі огидно засміялась і її подружки разом з усім класом теж підтримали її.

- Так скупалась, але знаєш, краще скупатись так, а не ходити і хизуватись тим, чого ти не досягла сама. Твої батьки все тобі дають, а ти навіть не цінуєш це. Ти думаєш, тим що ти завжди поливаєш мене брудом, стаєш краща сама?Ні дорогенька, ти затоптуєш себе все глибше в лайно. Ходиш і міняєш хлопців, як остання повія, не зрозуміло для чого. Думаєш про це ніхто не знає?Чи ти хочеш уваги? Та ти її і так маєш, вся школа крім обговорювання мене, тільки про це і говорить з відразою, навіть твої кращі подружки. Хочеш показати, що тобі всеодно? Показуй,але цього разу не вийде, бо я бачу, як твоя шкіра покривається червоними, зрадницьким плямами.

Сказавши все, що накипіло, я покинула речі. В руках лишилось дешеве какао, яке купила у їдальні. Швидко дихаючи і вибігаючи із класу, я не помітила, що на мене хтось іде, теж доволі швидко. 

Не встигла я відійти, як втаранилась у міцні груди, сильні руки обійняли за талію притримуючи мене, а гаряче какою все вилилось на мене повністю обпікаючи живіт і груди. Клас... Тепер крім води з калюжі, я ще й повністю в какао, який щасливий день.

Швидко стала відхиляти від себе кофту, щоб зменшити опік. І тоді, коли пекти стало менше, глянула на того, хто ж так міцно мене тримав. Півнявши голову, і побачивши знов ту нахабну посмішку і сині очі, склянка вилітає з рук і розбивається, а я далі стою з шокованим обличчям,не вірячи власним очам. Він справді був до біса привабливий, стоячи так близько, я могла добре розгледіти його очі, посмішку, коли він трішки посміхається на одній щоці з'являється приголомшлива ямочка, Боже як вона мені подобається. А цей його вигляд.. шкіряна куртка, кофта і брюки так чудово поєднувались і йому так підходить цей образ.. Куди мене понесло ?Так треба зібратись! Як він знову тут з'явився? Та можливо я й рада,що знову побачила особливий погляд без осуду й відрази, але зараз я собі нізащо в цьому не зізнаюсь..