Пролог

Від Ніла 

Я дуже любив життя. До моменту, поки на цьому світі була мама. Вона була така смілива. Завжди захищала від батька коли той напивався, як свиня.Його довбані гроші погубили нашу сім'ю.В родині нас було троє, мамині батьки загинули автокатастрофі, а з татовими батьками, ми не спілкувались, бо вони вже багато років у сварці,для мене не відомо за що.

Коли ми не були багатими, було все добре. Батьки любили один одного, мене. Одного вечора тато вбіг в наш скромний будинок, і не міг слів зв'язати від радості, йому запропонували роботу. З того дня тато став успішним бізнесменом, якому гроші геть затьмарили розум.На мамі я час від часу почав помічати синці, які вона старалась замазувати тональним кремом, але потім вони стали такі помітні, що навіть крем вже не допомагав. Мама казала не звертати уваги, що це нічого страшного. Тато став кричати, просто за дрібниці.Говорив, що я не вдячний, бо ніяк не міг робити ту кляту математику. Ну не може ж дитина знати все! Я розумів, що він просто хоче якось заспокоїти свою лють, але я так і не усвідомлював звідки такі сильні негативні емоції, беруться до сім'ї.

Прийшовши додому після школи, почув що з кухні доносяться крики. Я не одразу зрозумів що це. Та зайшовши на кухню, все стало на свої місця. Я зрозумів звідки бралися все нові й нові синці на мамі. Напившись, тато бив її, бо йому так подобалося. Коли я захищався за маму, то й мені доставалось не мало. Синці на моєму тілі викликали запитання у вчителів, а коли приходили до тата, то звичайно йому допомагали що? Правильно, гроші. Дав пару крупненьких купюр у кишеню і вчитель мовчить. 

Так походили дні, а потім й місяці.На моє день народження, батьки повідомили,що ми будемо чекати сестричку, я так довго мріяв про це! Завжди хотів меншого братика або сестричку. Це був найкращий подарунок від них, і я вже з нетерпінням чекав моменту, коли візьму на руки малесеньке немовля, яке я вже так сильно любив.

На шостому місяці вагітності, мамі сказали особливо не ходити, а більшість лежати. Прийшовши з корпоративу, тато був злим. Він почав кричати на маму, за те що вона не приготувала їсти, хоча це робила для нас наймана робітниця. Потім сказав щось тихіше, і повідомив що винна саме вона.Я нічого не розумів, а він сказав що ніколи її не любив, і йому не потрібна нагуляна дитина. Почав бити її не дивлячись куди попадав. 

Я прибіг, кинувшись до нього,почав відтягувати його. Та він відпихнув мене з такою силою, що вдарившись у стіну, відчув, як очі закриваються, а я поринаю в темряву.

Прийшовши до тями, побачив білу стелю, не одразу зрозумів де я є.

-Опритомнів- вдавано схвильований голос батька так і нудив.- Я так хвилювався синку.- Підійшовши до мене, погладив по щоці.

-Відійди. Де мама ? Що з нею ?

-Розбійники, які напали на вас, коли мене не було, сильно побили її.. у тебе не буде сестрички, її не вдалося врятувати, а мама... Вона в важкому стані, крововилив у мозок. Її доля зараз невідома, синку.

Сльози почали душити, в горлі стало сухо, лють так кипіла у мені, що я не знав куди її подіти. Хотілося встати, добряче відгамселити свого татуся і щоб він лежав так, як зараз десь там, невідомо як лежить моя мама... 

Припіднявшись з ліжка, зі всієї сили вмазав кулаком по обличчю татові. Він заревів від болю. Хоча я не був достатньо сильним, але заняття з боксу навчили куди бити, щоб боліло.

-Я знаю, що це все ти, які в біса грабіжники??- сплюнув я.

-Ах ти малий паршивцю, підбирай слова! Не смій зі мною так розмовлять і тільки спробуй таке комусь сказати, то пошкодуєш, що народився. Ти будеш робити те, що я кажу. Зараз ти будеш грати сумного хлопчика, розбитого горем, але вдавати тобі не прийдеться. Ти і так зараз дуже сумний, невже сумуєш за ненародженою, нагуляною сестричкою чи за люблю матусею?

-Не смій! Мама ніколи тобі не зраджувала, вона любила тебе, а ти тріп її як дику грушу! Ти зіпсував наші життя, погубив ще ненароджену дитину! Совість не мучить? Як ти жити далі будеш ?

-Ну це мої проблеми, якось вже проживу. А про тебе я не жартую. У тебе є вибір, або ти поводишся нормально, і підтверджуєш мої слова у поліції, або клянусь, що заберу все миле для тебе, сину. І все що ти любиш. Вибір за тобою.

Він покинув мене з цим безглуздим вибором,а сам пішов. Під вечір прийшла медсестра, бліда як стіна, думала батько тут. Коли я спитав що сталось, вона відвела погляд, і сказала що мами немає, вона покинула мене на тирана. Тепер мій вибір був очевидний, як я сам міг встояти перед ним? Прийнявши рішення, грати слухняного хлопчика, я знов полив у вирій думок,які так і з'їдали мене з середини. Усвідомлення того що моєї мами немає, вбивало.Як тепер мені жити? Як же ж я без неї ? Її підтримка, любов, посмішка робили мене таким щасливим.

А тепер нема нічого. Всі емоції немов згоріли, залишивши за собою тільки попіл, у відчутті незгасного болю.

На похорон прийшло так багато людей.. всі говорили слова підтримки, і це так роздратовувало. Невже вони не розуміють що словами: "Нам так шкода", "Жаль вас", "Як же ж буде важко Нілу" вони роблять тільки гірше ? Востаннє глянувши на могилу, я відійшов назад, і непомітно побіг додому, щоб дати волю почуттям.

Життя перетворилось на пекло. Приходивши додому, коли тато був нетверезий, він бив мене так, що на другий день я не міг встати. В нього були різні інструменти для цього задоволення, руки, ремінь,палка, гачок для каміну(ним були самі пекельні відчуття, шрами від нього залишилися на все життя).Та його хоббі було тримати мене силою, поки розпеченою виделкою, ножем або ложкою наносив на тіло опіки, які потім до біса чухались і пекли.

Так пройшло три роки, поки одного разу він прийшов і сказав, що ми переїжджаємо, бо його друг запропонував кращу роботу. Залишаючи без друзів, знайомих, він повіз мене в інше місто, де подав документи в нову школу. Потім розповів про дітей, своїх друзів і сказав, що вони для мене будуть ідеальною компанією, і щоб нових знайомств я не шукав, бо йому не потрібні проблеми.З того моменту мені дуже хотілося подивитися, що ж це у мене за друзі з'явилися, до того ж без мого відому.