Розділ 1

-Нік, ти чому не встаєш? Чи сьогодні вдома? -тихенько запитала бабуся, просунувши голову в мою кімнату.

-Що?- ледь відкривши очі, сонно бурмочу.

- Сьогодні ж друге вересня, Ян вже давно побіг з друзями до школи, а ти й очі відкрити не можеш.. то ти встаєш? -в її голосі було чути легкі нотки хвилювання, напевно вона бачить мої темні кола під очима, і це її турбує.

Мов ошпарена я підняла голову, глянувши на годинник. Чорт! На циферблаті 07:50, а мені ще стільки йти до школи, а я досі в ліжку...Як я могла проспати в перший навчальний день! І Ян не розбудив, ох і залоскочу я його після школи.

- Я встаю, бабусь. Просто не розрахувала час, все добре не хвилюйся. - сама я не вважаю, що все добре, але ж не говорити це бабусі.Голова болить від вчорашньої роботи, і пізніх годин навчання, сили кудись йти, а тим паче вставати зовсім нема. Та сьогодні я ще й 100% запізнюся, а потім нотації слухати від керівника... 

Відкинувши думки встаю, і починаю швидко бігати, збираючись. На це йде не багато часу, бо я не дуже звертаю увагу, що на мені одіто. Вдягнувши джинси, широке худі та наверх куртку, покидаю дім.На вулиці стоять калюжі після зливи, осінь вже дає про себе знати. Пішки прямую до школи. Туди від дому йти хвилин 25, тому це особливо втомлює. В думках постійно думки про роботу, як знайти таку, де хоч на пару копійок будуть більше платити...

Звертаючи за ріг, біля школи, раптово відчуваю, як по мені течуть струмочки води, все обличчя мокре, серветок, щоб витертись нема. Машина зі всієї швидкості обризкала так, що я промокла до нитки. Сумка падає, а з неї вилітають всі зошити, ручки і все що там знаходиться, разом з дешевим сендвічем, який вже точно не призначений для вживання..Доведеться бути голодною цілий день знову...але до біса, не вперше ж. 

В розпачі хочеться розплакатись. Вилаявшись досхочу, і не звертаючи увагу на перехожих, присідаю і починаю збирати речі, коли мій зошит підіймають незнайомі мені руки. Раптово біля мене присіли, коли я роздивилась це був дуже вродливий хлопець, приблизно мого віку. Він почав хутко допомагати все зібрати. Із подиву у мене аж відкрився рот, і я зупинилась підбирати. Це було звісно ж приємно, але роздратування від того, що я вся мокра нікуди не ділось,тому замість подяки,я почала не дуже культурно..

-Що ти в біса робиш???