Глава 35.Епілог

Минув рік.

Рік після весілля.

Рік, наповнений сміхом, дрібними сварками, примиреннями, спільними сніданками й вечорами, коли вони засинали в обіймах одне одного.

Максим, як і раніше, залишав чашку кави на кухонному столі.

Кеті, як і раніше, бурчала, що він занадто багато працює.

А він, як і раніше, цілував її щоранку перед роботою.

Здавалося, у їхньому житті нічого не змінилося.

І водночас змінилося абсолютно все.

— Максиме!

Його голос пролунав із кабінету:

— Що сталося?

— Іди сюди!

За кілька секунд він уже стояв на кухні.

— Ти плачеш?

Кеті мовчки дивилася на нього.

У руках вона тримала маленьку коробочку.

— Що це?

Вона простягнула її.

— Відкрий.

Максим нерозуміюче відкрив кришку.

Усередині лежав позитивний тест на вагітність.

Поруч — крихітні білі дитячі шкарпеточки.

Кілька секунд він просто дивився.

Наче не вірив своїм очам.

— Кеті...

Його голос зірвався.

— Це...

Вона усміхнулася крізь сльози.

— Так.

— Справжній?

Вона засміялася.

— Цього разу без хибної тривоги.

Максим повільно підняв очі.

А потім раптом обійняв її так міцно, що вона засміялася.

— Обережніше!

Він одразу послабив обійми.

— Вибач...

Вона взяла його долоню й поклала собі на живіт.

— Тут живе наше маленьке диво.

Максим опустився навколішки.

Обережно поцілував її живіт.

І тихо прошепотів:

— Привіт, малюк.

Я вже дуже тебе люблю.

Кеті більше не могла стримати сліз.

Увечері вони запросили Аню та Артема на вечерю.

— Щось ви підозріло усміхаєтеся, — сказала Аня.

— Є причина, — відповіла Кеті.

Максим поставив на стіл маленьку подарункову коробку.

— Це нам?

— Відкривайте.

Артем відкрив коробку першим.

Дістав дитячу пустушку.

Нахмурився.

— Я щось не зрозумів...

Аня вихопила пустушку з його рук.

Подивилася.

Потім перевела погляд на Кеті.

— Ні...

Кеті кивнула.

— Так.

Аня голосно скрикнула й кинулася обіймати подругу.

— Я буду найкращою хрещеною!

Артем засміявся.

— А мене хтось спитає?

— Ні, — одночасно відповіли троє.

Усі вибухнули сміхом.

Того вечора, коли друзі вже поїхали, Кеті й Максим сиділи на терасі свого будинку.

Вона поклала голову йому на плече.

— Пам'ятаєш нашу першу зустріч?

Максим усміхнувся.

— Як таке забудеш?

— Ти тоді сказав, що я найвпертіша дівчина у світі.

— Я й зараз так думаю.

Вона легенько штовхнула його ліктем.

— А ти був неймовірно самовпевненим.

— Був?

— Добре... і досі.

Вони розсміялися.

Максим обійняв дружину.

— Знаєш...

— Що?

— Якби мені тоді сказали, що та дивна дівчина з кавою стане моєю дружиною й матір'ю моєї дитини...

Він похитав головою.

— Я б не повірив.

Кеті усміхнулася.

— А я б сказала, що ти занадто серйозний для такого щастя.

Він поцілував її в чоло.

— Добре, що ми обоє помилялися.

Вона взяла його за руку.

Їхні пальці переплелися так само легко, як і їхні долі.

Попереду на них чекало ще багато цікавого.

Кінець. ❤️