Глава 33.Весілля під загрозою

До весілля залишилося три тижні.

Кеті була впевнена, що найскладніше вже позаду.

Вона дуже помилялася.

— Максиме, нам потрібно вибрати торт.

— Добре.

— І квіти.

— Добре.

— І музикантів.

— Добре.

— І меню.

— Добре.

Кеті примружилася.

— Тобі взагалі цікаво?

Максим відірвався від ноутбука.

— Мені цікаво одружитися з тобою.

А який буде торт — чесно кажучи, не дуже.

Вона театрально схопилася за серце.

— Я зараз скасую весілля.

— Через торт?

— Через твоє ставлення до торта!

Максим засміявся.

— Добре. Я виправлюся.

— Уже пізно.

— Купимо два торти.

— Три.

— Нехай буде три.

— І шоколадний.

— Навіть чотири.

Кеті розсміялася й обійняла його.

— Ось тепер я тебе впізнаю.

Наступного дня вони поїхали вибирати весільні обручки.

— Ця гарна, — сказала Кеті.

— Мені подобається.

— А ця?

— Теж.

— А ця?

— І ця.

Кеті закотила очі.

— Ти взагалі дивишся?

— Я дивлюся на тебе.

Продавчиня не стримала усмішки.

— Це дуже романтично.

Кеті лише похитала головою.

— Не вірте йому. Він просто не хоче вибирати.

— Розкусила.

Увечері Кеті з Анею вирушили в салон приміряти весільну сукню.

Коли Кеті вийшла з примірочної, Аня завмерла.

— Ти...

— Що?

— Ти неймовірна.

Кеті повернулася до дзеркала.

Біла сукня ніжно підкреслювала її фігуру.

На очах виступили сльози.

— Невже це справді відбувається?

Аня обійняла її.

— Так.

— Я виходжу заміж.

— За чоловіка, який дивиться на тебе так, ніби ти його маленьке диво.

Кеті усміхнулася.

— Він ще той буркотун.

— Але твій буркотун.

Тим часом Максим із Артемом сиділи в кафе.

— Нервуєш? — запитав Артем.

— Дуже.

— Через весілля?

Максим кивнув.

— А якщо щось піде не так?

Артем засміявся.

— Це ж ви з Кеті.

У вас без пригод не буває.

— Оце мене й лякає.

Наступного дня сталося те, чого ніхто не очікував.

Кеті поверталася додому після примірки сукні.

Раптом біля під'їзду її окликнули.

— Катю!

Вона обернулася.

Перед нею стояла Софія.

— Нам треба поговорити.

Кеті важко зітхнула.

— Мені здавалося, ми вже все сказали одна одній.

— Це важливо.

— Для кого?

— Для тебе.

Кеті схрестила руки.

— Слухаю.

Софія подивилася їй прямо в очі.

— Не виходь за нього.

Кеті здивовано засміялася.

— Перепрошую?

— Ти ще не знаєш усієї правди про Максима.

— Знову?

— Я серйозно.

Кеті зробила крок уперед.

— А тепер послухай мене.

Мій наречений чесно розповів мені про своє минуле.

І я йому довіряю.

Тож усе, що ти хочеш сказати, вже нічого не змінить.

Софія мовчала.

— Ти помиляєшся.

— Ні.

Кеті спокійно усміхнулася.

— Просто ти досі не можеш змиритися з тим, що він тебе більше не кохає.

Софія зблідла.

— Бувай.

Кеті розвернулася й пішла до будинку.

Її серце шалено калатало.

Вона не боялася Софії.

Вона пишалася собою.

Бо вперше не засумнівалася в Максимові.

Жодної секунди.

Увечері вона все розповіла Максиму.

Він мовчки слухав.

Потім міцно обійняв її.

— Дякую.

— За що?

— За те, що цього разу ти повірила мені, а не чужим словам.

Кеті усміхнулася.

— Бо любов без довіри не має сенсу.

Максим ніжно поцілував її.

— Я найщасливіший чоловік у світі.

Вона засміялася.

— Зачекай до весілля.

— Чому?

— Бо тоді я офіційно стану твоєю дружиною.

— І офіційно почну сперечатися з тобою до кінця життя.

— Не почнеш.

— Чому?

— Бо ти вже почав.

Вони обоє розсміялися.

А попереду на них чекав найважливіший день у їхньому житті.