Глава 30.Операція «Освідчення»

Після візиту до лікаря Максим остаточно зрозумів одну річ.

Він більше не хотів чекати.

Кеті була тією жінкою, з якою він хотів засинати й прокидатися щодня.

Тією, з якою хотів сперечатися через каву, сміятися над дурними жартами й колись виховувати дітей.

Залишалося тільки зробити пропозицію.

І, як виявилося, це було значно складніше, ніж укласти багатомільйонний контракт.

— Ти якийсь дивний, — сказала Кеті за сніданком.

— Чому?

— Уже десять хвилин дивишся на мене.

— Не дивлюся.

— Дивишся.

— Милуюся.

Вона усміхнулася.

— Ой, який романтичний.

Максим мало не вдавився кавою.

— Ти мене бентежиш.

— Серйозно?

— Так.

— Запишу цей день у календар.

Він тільки похитав головою.

«Спокійно, Максиме. Не видай себе.»

Того ж дня він запросив на обід свого найкращого друга Артема.

— Тобі потрібна порада? — здивувався Артем.

— Так.

— Ти захворів?

— Ні.

— Тоді що сталося?

Максим кілька секунд мовчав.

— Я хочу зробити Кеті пропозицію.

Артем від несподіванки мало не вронив виделку.

— Нарешті!

— Не кричи.

— Я чекав цього довше, ніж ти.

Максим усміхнувся.

— Але є проблема.

— Яка?

— Я не знаю, як.

Артем голосно розсміявся.

— Людина, яка керує великою компанією, боїться зробити пропозицію дівчині?

— Саме так.

— Це прекрасно.

Увечері Максим вирушив купувати каблучку.

Він зайшов до ювелірного магазину й одразу розгубився.

— Вам допомогти? — привітно запитала продавчиня.

— Так...

Він подивився на десятки каблучок.

— Я хочу зробити пропозицію.

— Вітаю! Який розмір у вашої дівчини?

Максим завмер.

— Е-е...

Продавчиня усміхнулася.

— Не знаєте?

— Ні.

— А каблучки вона носить?

— Так.

— На якому пальці?

Максим чесно замислився.

— На... красивому?

Продавчиня засміялася.

— Це найоригінальніша відповідь за сьогодні.

Він зітхнув.

— Я безнадійний.

— Закоханий, — виправила вона.

Удома Максим вирішив діяти хитро.

Кеті саме читала книгу на дивані.

Він непомітно сів поруч.

— Кеті.

— М?

— Дай руку.

Вона здивовано подивилася на нього.

— Навіщо?

— Просто.

— Максиме...

— Будь ласка.

Вона простягнула руку.

Він узяв її долоню, ніби уважно розглядаючи.

— Що ти робиш?

— Думаю.

— Над чим?

— Які в тебе гарні пальці.

Кеті засміялася.

— Це найдивніший комплімент у моєму житті.

Саме в цей момент вона різко прибрала руку.

— Лоскотно!

Максим мало не застогнав.

«Ну ні...»

— Ти якийсь підозрілий.

— Ні.

— Дуже підозрілий.

— Зовсім ні.

Кеті примружила очі.

— Якщо ти знову задумав якусь авантюру...

— Я? Ніколи.

Вона засміялася.

— От саме після цих слів я починаю хвилюватися.

Наступного дня Артем зателефонував Максиму.

— Ну що, купив каблучку?

— Купив.

— Молодець.

— Але тепер інша проблема.

— Яка ще?

— Я не знаю, як зробити пропозицію так, щоб Кеті нічого не запідозрила.

Артем голосно розсміявся.

— Друже, вона вже все запідозрила.

Максим завмер.

— Що?

— Учора вона написала моїй дружині й спитала, чому ти раптом почав дивитися на її пальці.

Максим закрив обличчя долонею.

— Це катастрофа.

— Ні.

— Так!

— Повір мені, жінки дуже люблять навіть незграбні освідчення.

Максим глибоко вдихнув.

— Сподіваюся.

— Головне — не загуби каблучку.

Максим усміхнувся.

— Це вже точно не станеться.

Він ще не знав, що доля мала чудове почуття гумору.

І вже наступного дня каблучка... загадково зникне.