Глава 26.Привіт із минулого

Ранок почався надто спокійно.

А це завжди насторожувало Кеті.

Максим ще спав, а вона тихенько готувала сніданок, намагаючись не грюкати посудом.

— Якщо це омлет, то я прокинуся добровільно, — почувся сонний голос із кімнати.

— Якщо це комплімент, то я навіть не спалю тости.

— Уже не спалила?

— Максиме!

Він засміявся й вийшов на кухню в домашній футболці, скуйовджений і ще сонний.

— Доброго ранку.

— Доброго. І ні слова про тости.

Він зазирнув у тарілку.

— Я нічого не скажу...

Пауза.

— Але вугілля теж корисне. Кажуть, від отруєння.

Кеті взяла кухонний рушник і жбурнула в нього.

Максим легко його спіймав.

— Насильство в сім'ї?

— Це самозахист.

Вони розсміялися.

Саме за такі моменти Кеті любила їхнє життя.

Легке.

Тепле.

Справжнє.

Вона ще не знала, що за кілька годин усе зміниться.

В офісі телефон Кеті задзвонив із незнайомого номера.

— Алло?

— Привіт, Катю.

Вона завмерла.

Цей голос вона впізнала б навіть через десять років.

— Денис?

— Не думав, що ти мене пам'ятаєш.

Вона нервово усміхнулася.

— Таке важко забути.

— Я повернувся до міста. Може, зустрінемося? Просто поговоримо.

Кеті мовчала.

Їхня історія закінчилася некрасиво.

Без пояснень.

Без крапки.

— Не думаю, що це гарна ідея.

— У тебе хтось є?

Вона подивилася у бік кабінету Максима.

— Так.

— Серйозно?

— Дуже.

Денис помовчав.

— Шкода. Але я все одно хотів би попросити вибачення.

— Побачимо.

Вона завершила виклик.

І не помітила, що Максим саме вийшов із кабінету.

Він не чув усієї розмови.

Лише останні слова.

«Побачимо».

— Хто телефонував?

Кеті здригнулася.

— Старий знайомий.

— Просто знайомий?

Вона нервово поправила волосся.

— Колишній.

Максим завмер.

Його усмішка повільно зникла.

— І що він хотів?

— Зустрітися.

— А ти?

— Я відмовила.

— Але сказала "побачимо".

Кеті зітхнула.

— Бо він почав просити хоча б вислухати його.

Максим мовчав.

І це мовчання лякало більше, ніж будь-яка сварка.

Увечері вдома атмосфера була дивною.

Максим був поруч.

Але ніби далеко.

Він відповідав коротко.

Занадто спокійно.

І Кеті знала цей стан.

Він ревнував.

Знову.

— Скажи вже хоч щось, — не витримала вона.

— А що ти хочеш почути?

— Те, що думаєш.

Він гірко усміхнувся.

— Добре.

Пауза.

— Мені не подобається, що твій колишній раптом з'явився.

— Мені теж.

— І ще мені не подобається, що він хоче тебе бачити.

Кеті підійшла ближче.

— Але я хочу бачити тільки тебе.

Максим мовчав.

— Подивися на мене.

Він підняв очі.

— Я не Софія.

— Я знаю.

— І ти не Денис.

Він насупився.

— До чого це?

— До того, що ми не повинні відповідати за помилки інших людей.

Його обличчя стало м'якшим.

— Я довіряю тобі.

— Але?

— Але мені дуже хочеться набити йому обличчя.

Кеті не витримала й розсміялася.

— Це дуже доросле рішення.

— Зате щире.

— Максиме!

— Що? Я ж не сказав, що зроблю це.

Вона похитала головою.

— Іноді ти поводишся, як велика дитина.

— Зате твоя.

Кеті завмерла.

А потім тихо обійняла його.

— Так. Мій.

Максим міцно притиснув її до себе.

— Пообіцяй мені одну річ.

— Яку?

— Якщо він ще з'явиться... ти одразу мені скажеш.

Вона кивнула.

— Обіцяю.

Вони ще не знали, що Денис не збирався просто вибачитися.

Він повернувся не заради минулого.

Він повернувся, щоб спробувати повернути Кеті.

І зовсім скоро це стане початком нового випробування для їхніх із Максимом почуттів.