Глава 25.Несподівана новина

Кеті завжди думала, що після щасливих моментів має наставати спокій.

Наче життя повинно сказати:

«Добре, ви достатньо пережили. Тепер можна просто насолоджуватися».

Але життя, як завжди, мало власні плани.

І воно явно любило сюрпризи.

— Ти щось приховуєш, — сказала Кеті, коли Максим зайшов додому.

Він зупинився.

— З чого ти взяла?

Вона примружилася.

— Ти мовчиш уже п'ять хвилин.

— Я можу мовчати.

— Ні.

— Ні?

— Ні. Ти або працюєш, або сперечаєшся зі мною, або пояснюєш мені, чому я не права.

Максим усміхнувся.

— Тобто я завжди неправий?

— Ні.

Пауза.

— Просто частіше, ніж думаєш.

Він похитав головою.

— Я сумував за цим.

Кеті пом'якшилася.

— За моїми образами?

— За тобою справжньою.

Ці слова змусили її посміхнутися.

Але вона одразу помітила його вираз обличчя.

— Максиме.

— Що?

— Що сталося?

Він зітхнув.

— Мені запропонували очолити новий проєкт.

Кеті усміхнулася.

— Це ж чудово.

Але він не відповів.

І вона зрозуміла.

— Є але.

Максим сів поруч.

— Проєкт в іншому місті.

Кеті завмерла.

— На скільки?

— Приблизно на пів року.

Тиша.

Раніше вона б одразу сказала, що все буде добре.

Або навпаки — почала б сперечатися.

Але тепер вона знала.

Важливо не ховати справжні почуття.

— Ти хочеш погодитися?

Максим подивився на неї.

— Не знаю.

— Неправда.

Він мовчав.

— Ти хочеш.

Він опустив погляд.

— Так.

Кеті відчула неприємний біль.

Не тому, що він хотів розвиватися.

Вона була ним горда.

Але боялася.

Боялася знову стати тією людиною, яка чекає.

— Я не хочу, щоб ти відмовлявся від мрії через мене, — тихо сказала вона.

Максим подивився на неї.

— А я не хочу втрачати тебе через свою мрію.

Вона взяла його за руку.

— Тоді нам потрібно знайти рішення.

Він усміхнувся.

— Ти серйозно зараз говориш розумно?

Кеті обурено подивилася на нього.

— Вибачте?

— Я просто не звик.

— Я можу повернутися до сварок.

— Ні.

Він засміявся.

— Мені подобається ця версія тебе.

Наступні кілька днів вони намагалися не думати про проблему.

Але вона була між ними.

Кожна розмова.

Кожен погляд.

Кожна пауза.

Кеті боялася, що відстань змінить їх.

Максим боявся, що не зможе бути поруч тоді, коли вона його потребуватиме.

Одного вечора Кеті знайшла його стару коробку з фотографіями.

— Ти зберігаєш це?

Максим підійшов.

— Так.

Вона побачила старі фото.

Його молодість.

Його сім'ю.

Його мрії.

— Ти колись був іншим.

Він усміхнувся.

— Яким?

— Більш безтурботним.

— А зараз?

Кеті подивилася на нього.

— Зараз ти людина, яка знає, кого не хоче втрачати.

Він підійшов ближче.

— Кеті.

— Так?

— Я не хочу, щоб ти думала, ніби вибір між тобою і роботою.

Він взяв її за руку.

— Ти не перешкода моєму життю.

Пауза.

— Ти частина мого життя.

Тієї ночі вони вирішили одне.

Вони більше не будуть тікати від складних ситуацій.

Не будуть мовчати.

Не будуть робити вигляд, що все легко.

Бо їхня історія ніколи не була простою.

Вона почалася зі сварки.

Потім були ревнощі.

Страхи.

Минуле.

Але кожного разу вони знаходили шлях назад.

І цього разу теж знайдуть.

Тільки вони ще не знали…

Що новий проєкт Максима принесе не лише зміни.

А й людину з минулого Кеті, про яку вона давно забула.