Глава 21.Гра Софії

Кеті завжди намагалася бути чесною із собою.

Якщо їй було весело — вона сміялася.

Якщо їй було боляче — вона злилася.

Якщо їй було страшно — вона жартувала.

Але цього разу жарти не допомагали.

Бо вперше вона боялася не втратити людину через сварку.

Вона боялася втратити її через минуле.

Наступні кілька днів Софія все частіше з'являлася в офісі.

Офіційно — через роботу.

Але Кеті не могла позбутися відчуття, що справа не тільки в проєкті.

Софія завжди була спокійною.

Занадто спокійною.

Вона говорила з Максимом так, ніби між ними не було років розлуки.

— Пам'ятаєш наш улюблений ресторан? — одного разу запитала вона.

Кеті, яка сиділа неподалік, мимоволі підняла очі.

Максим одразу став серйозним.

— Софіє, ми тут через роботу.

Жінка усміхнулася.

— Звичайно.

Але в її голосі було щось таке, що Кеті не сподобалося.

— Вона спеціально це робить, — сказала Аня, коли вони сиділи на обіді.

Кеті зітхнула.

— Можливо.

Аня здивовано подивилася на неї.

— Ти зараз сказала його слово?

— Не починай.

— Ти закохалася настільки, що навіть його фрази переймаєш.

Кеті закотила очі.

— Я не закохалася.

Аня мовчки подивилася на неї.

— Добре.

Кеті здалася.

— Можливо, трохи.

— Кеті.

— Добре! Дуже.

Вони засміялися.

Але потім Кеті стала серйозною.

— Просто я не хочу виглядати невпевненою.

— Ти боїшся, що він повернеться до неї?

Кеті не відповіла.

І цього було достатньо.

Увечері Максим помітив, що вона стала тихішою.

І це його турбувало.

Кеті без жартів була майже страшнішою за будь-яку сварку.

— Ти злишся на мене?

Вона подивилася на нього.

— Ні.

Він усміхнувся.

— Знову це слово.

— Ти сам мене навчив його помічати.

— Я починаю шкодувати.

Вона ледь усміхнулася.

Але швидко стала серйозною.

— Максиме, ти щось відчуваєш до неї?

Це питання зависло між ними.

Він не очікував його.

— До Софії?

Кеті кивнула.

Він підійшов ближче.

— Ні.

Вона дивилася йому в очі.

Шукаючи сумнів.

Але не знайшла.

— Точно?

— Так.

Пауза.

— Колись я любив її.

Кеті відчула, як щось стиснулося всередині.

Але він продовжив:

— Але це було тоді.

Він взяв її руку.

— А зараз я люблю людину, яка свариться зі мною через каву, сміється з моїх серйозних фраз і змушує мене забувати, що я колись боявся бути щасливим.

Кеті мовчала.

Бо іноді слова можуть бути сильнішими за будь-які докази.

Наступного дня Софія попросила зустрітися з Кеті.

І це її здивувало.

— Нам потрібно поговорити, — сказала Софія.

Кеті насторожилася.

— Про що?

Софія усміхнулася.

— Про Максима.

І від цього одного речення Кеті вже зрозуміла.

Ця розмова не буде легкою.

Вони сіли в кафе.

Софія зробила ковток кави.

— Ти думаєш, що знаєш його?

Кеті спокійно відповіла:

— Так.

— Ні.

Софія похитала головою.

— Ти знаєш тільки ту частину, яку він тобі показав.

Кеті відчула неприємний холод.

— А ти знаєш іншу?

— Я знала його роками.

— Але це було в минулому.

Софія подивилася на неї.

— Минуле іноді повертається.

Кеті хотіла відповісти.

Але Софія додала:

— Подивимося, чи витримає ваше кохання правду.

Коли Кеті повернулася додому, вона довго сиділа в тиші.

Вона не знала, що саме мала на увазі Софія.

Не знала, яку правду вона приховує.

Але вперше за довгий час їй стало страшно.

Не через те, що Максим міг піти.

А через те, що хтось міг зруйнувати те, що вони тільки почали будувати.

І вона вирішила.

Вона не буде тікати.

Бо якщо їхні почуття справжні…

Вони витримають будь-яку правду.